Перед відправкою дід-сусід віддав солдатові старий хрестик зі словами: «З ним ти повернешся»

Storium · Читать на русском:

Улітку Олександр уперше поїхав на склад до Ольги як людина, здатна допомагати. Важкі коробки він не тягав, зате перевіряв списки, клеїв наліпки, підписував пакети великим почерком. Ліва рука швидко втомлювалася, і він злився, коли пальці переставали слухатися.

На складі тепер висіли правила: двоє людей перевіряють кожен переказ, документи не пересилаються в особисті чати без потреби, голосові не вважаються підтвердженням без письмового погодження. Хтось бурчав, що стало складно. Ольга відповідала:

— Складно — це ховати довіру. Решта — папірці.

Одного разу прийшов Дмитро. У робочій куртці, з опущеними плечима. Приніс ліхтарики й квитанції про чергове відшкодування. Люди на складі замовкли.

— Привіт, — сказав він Олександрові.

— Привіт.

Обійматися він не поліз. І це було правильно.

Вони вийшли у двір. Пахло пилом і квітучою липою. За парканом діти ганяли м’яча.

— Я влаштувався на роботу, — сказав Дмитро. — Допомагаю Олі з перевірками. Не заради показухи. Раніше я все робив так, щоб ти побачив. Тепер намагаюся робити й без цього.

Олександр мовчав.

— Я не прошу пробачити. Просто зрозумів: страшніше за покарання — прокинутися й згадати, як ти на мене подивився.

— Це не поверне Андрія.

— Ні.

— І батька мені не поверне.

— Ні.

Олександр прихилився до стіни.

— Я поки не можу бути твоїм братом, Дімо.

— Розумію.

— Але можу не бажати тобі пропасти остаточно.

Дмитро видихнув, ніби ці слова стали поручнем над ямою.

Увечері вдома Аня малювала новий дім: мама, тато, дід Іван і маленька дівчинка. У кутку стояла ще одна людина, окремо, біля хвіртки.