Після смерті чоловіка з’явилася його таємна сім’я й зажадала все майно, але я знала те, чого не знали вони

Наступні два дні я провела майже без сну. Перерила кабінет, полиці, старі коробки, теки з податковими документами, навіть шухляди в коморі. У вітальні на підлозі лежали роздруківки банківських операцій, а Шельма ходила між аркушами, залишаючи на папері пилюжні відбитки лап. Груша, вирішивши, що все, що відбувається, влаштовано заради її зручності, вляглася на виписку за листопад і невдоволено мружилася, коли я намагалася її зсунути.

Картина проступала поступово. Окрім регулярних переказів Зоряні, за останній рік із рахунків Віталія пішло ще кілька великих сум. Мільйон двісті — на рахунок Мирослава Остапенка. Вісімсот тисяч — компанії «МонтажПлюс», зареєстрованій незадовго до того. Півтора мільйона знято готівкою частинами, ніби хтось старанно не хотів залишати прямий слід.

Я зателефонувала в офіс Віталія. Відповіла Валентина Петрівна.

— Валентино Петрівно, це Олеся. Скажіть чесно, в останні місяці Віталій Петрович робив щось незвичне? Приймав незнайомих людей? Підписував документи, які вас здивували?

Вона замовкла. У слухавці чулося тільки її дихання.

— Олеся Миронівно, я не хотіла вас тривожити. Вам і так…

— Будь ласка, — сказала я. — Зараз важлива кожна дрібниця.

— У лютому приїжджав чоловік. Представився правовим консультантом. Вони зачинилися в кабінеті години на дві. Потім Віталій Петрович попросив відправити конверт кур’єром. В інше місто. На ім’я Остапенко. Особисто в руки.

Лютий. За місяць до смерті. Той самий Мирослав.

— Ви бачили, що було в конверті?

— Ні. Він був запечатаний. Але Віталій Петрович тоді… дивний був. Дуже втомлений. Я думала, тиск.

Я подякувала їй і поклала слухавку. Потім довго сиділа на підлозі серед виписок. Лютий. Нотаріус. Конверт. Щось іще було підписано, крім угоди щодо частки. Щось, про що я поки не знала.

За годину зателефонувала Дарина.

— Олесю, я отримала виписку з державного реєстру по «КлімаПроєкту». Краще сядь.

— Я вже сиджу.

— У лютому Остапенко став генеральним директором. Віталій склав із себе повноваження. Формально на момент смерті він уже не керував фірмою.

Я стиснула телефон так сильно, що заболілі пальці.

— Тобто компанія тепер його?

— Половина частки в Остапенка. Половина все ще числиться за Віталієм і входить до спадщини. Але якщо Остапенко — людина Зоряни, то він уже контролює бізнес. І тепер вони прийшли по другу половину.

Мені не треба було, щоб вона договорювала. Зоряна хотіла не законну частку сина. Вона хотіла зібрати все, що Віталій уже почав віддавати їй за життя: фірму, дім, гроші. Я виявилася останньою перешкодою…