Після важкого діагнозу він залишився сам із донькою, але саме випускний показав, хто був поруч по-справжньому

Перед кожним важливим обстеженням Аліса приносила каву і щось солодке. Одного разу, коли контроль був особливо тривожним, вона з’явилася з цілим тортом у картонній коробці.

— Алісо, — сказав Ілля, дивлячись на коробку.

— Я тут, увага в нормі, значить, симптом хороший.

— Навіщо цілий торт?

— Сьогодні серйозні аналізи. Отже, процес поїдання має бути довгим. Лікар просто не встигне відкрити рота для поганих новин.

Онколог, побачивши торт у кабінеті, підвів брови.

— А мене пригостять?

— Тільки в обмін на хороші результати, — серйозно сказала Аліса.

Результати виявилися хорошими.

Вони їли торт утрьох — просто в кабінеті, серед знімків, карток і тек. Лікар зізнався, що за всі роки практики до нього вперше прийшли з тортом, а не зі сльозами.

Потім Ілля сказав доньці цілком серйозно:

— Може, й справді справа в торті.

Відтоді вони намагалися не ризикувати.

Але ремісія не означала, що здоров’я повернулося. У пальцях лишилося оніміння. Нерви, пошкоджені лікуванням, відновлювалися повільно й неохоче.

Одного разу на виклику в приватному будинку Ілля не зміг закрутити клеми. Викрутка вислизала, пальці ніби не належали йому. Він присів навпочіпки в підвалі й став чекати, коли мине.

Господар спустився за кілька хвилин. Нічого не спитав спершу, просто простягнув гарячий чай у металевому кухлі.

— Тиск?

— Ні, — відповів Ілля. — Рік випуску підводить.

І вперше замислився, чи можна вже списувати на вік те, що насправді забрала хвороба.

Марина лишалася в житті Аліси пунктиром.

Дорогі подарунки без приводу. Повідомлення раз на місяць. Дзвінки, досить короткі, щоб не втомитися, але досить регулярні, щоб можна було сказати: «Я беру участь».

На день народження прийшла дизайнерська сумка й листівка. На ній було написано: «Пишаюся тобою, донечко». Підпис — з чужим по батькові.

Аліса покрутила листівку в руках, кілька секунд мовчки дивилася на неї, потім кинула в сміттєве відро.

— Тату, мама забула моє по батькові. Мені плакати чи вже можна сміятися?