Після важкого діагнозу він залишився сам із донькою, але саме випускний показав, хто був поруч по-справжньому

Ілля подивився на відро, потім на доньку.

— Обирай сміх. Для психіки корисніше.

Віктор тим часом захопився образом успішного наставника. Завів канал, знімав ролики на тлі дорогих машин біля салонів і міркував про мислення переможця, вовчу зграю, ранкові ритуали багатих людей і силу наміру.

В одному відео на задньому плані з’явився охоронець і жестами попросив його відійти від вітрини. Запис швидко розійшовся мережею. Коментарі були безжальні.

Аліса показала Іллі ролик за вечерею.

— Тату, дивись. Тут пишуть: «Вимикай успіх, за тобою охорона йде».

Ілля розсміявся так, що заболiли ребра — старі, ниючі після лікування.

Аліса почекала, поки він віддихається, і додала:

— Ну от. Хоч якась користь від людини. Працює коміком на громадських засадах. Щоправда, звичайні коміки роблять це навмисно, а в нього природний дар.

Результати підсумкових іспитів прийшли в найзвичайнісінький день. На кухні розігрівалася заморожена піца, Ілля лагодив розетку біля холодильника, а Аліса сиділа з телефоном і оновлювала сторінку.

Раптом вона завмерла. Притиснула долоню до рота.

— Тату…

Він обернувся.

— Що?

— Я пройшла. На безплатне місце. У велике місто. На інженерний факультет.

Вона повторила це кілька разів. Спочатку пошепки. Потім голосніше. Потім майже крикнула — і заплакала, уткнувшись йому в плече.

Ілля обійняв її й тримав міцно. Він думав про місяці, коли не був певен, що доживе бодай до її останнього шкільного дзвоника. А тепер вона стояла поруч — доросла, сильна, вступила сама.

Пізніше, коли Аліса пішла до себе, Ілля пішов у гараж. Сів на перевернуте відро, на те саме місце, де колись стояв їхній мотоцикл. Довго дивився на екран телефона з результатами.

Не плакав.

Просто сидів і дихав.

За кілька днів Марина зателефонувала по відео вперше за довгий час. На екрані з’явилося її обличчя: нова зачіска, яскравий манікюр, губи трохи неприродної форми, гладенька усмішка. На задньому плані Віктор жував щось, дивлячись у свій телефон.

— Алісочко, яка ти молодець! Я така рада! — голос Марини дзвенів бадьоро, майже святково. — Слухай, у мене ідея. Давай нарешті почнемо нормально спілкуватися, як сім’я. Я допоможу тобі з великим містом. Зніму квартиру, усе оплачуватиму. Ти не повинна жити абияк.

Віктор уліз у кадр, не перестаючи жувати.

— Перспективні люди мають жити красиво. Це треба відзначити в пристойному місці.

Аліса ввічливо усміхнулася, подякувала, попрощалася. Потім довго сиділа за кухонним столом, повільно обертаючи телефон по стільниці.

— Тату, — сказала вона нарешті, не підводячи очей. — Гроші вміють лагодити те, що люди зламали?