Поліцейський опинився поруч у мить, коли в’язень вирішив сказати найважливіше

Артем сидів рівно, майже нерухомо. Його обличчя лишалося спокійним, але в темних очах жила напруга, яку він не міг приховати до кінця. Навпроти сиділа Алла, у темній хустці, опустивши голову так низько, ніби боялася з кимось зустрітися поглядом. Поруч із нею — Данило Берг. Широке грубе обличчя було стягнуте злобою, пальці впивалися в долоні.

Суддя зачитав обвинувачення сухим голосом. Слова падали одне за одним, рівні й безбарвні, ніби йшлося не про людську долю, а про перелік речей.

— Підсудний, бажаєте щось сказати?

Артем підвівся. Говорив він неголосно, але зал швидко стих.

— Я не бажав нікому зла. Не принижував, не погрожував, не намагався зруйнувати чуже життя. У мене було минуле. Лише минуле. Але минуле не повинно ставати мотузкою, якою душать живих.

Залою пройшов гомін. Я чула, як прокурор почав говорити різко й упевнено: заява є, потерпіла вказала на образу, вина очевидна, прямі свідки не обов’язкові.

І тоді я підвелася.

Не тому, що заздалегідь вирішила виступити. Просто тіло виявилося швидшим за страх.

— Ваша честь, прошу дозволити мені висловитися.

Усі погляди обернулися до мене. У першу мить голос затремтів, але я змусила себе продовжити.

— У матеріалах відсутні фактичні підтвердження обвинувачення. Немає свідків, немає ясного опису обставин, немає незалежних даних. Є лише заява, яку могли скласти під тиском. Обставини справи потребують додаткової перевірки.

Суддя подивився уважно.

— На чому ґрунтуються ваші сумніви?

Я передала свої записи розмови зі Степаном Орловим і виклала все, що вдалося з’ясувати. Артем і Алла колись були заручені. Розрив стався раптово, незадовго до її шлюбу з Данилом. Сам Данило давно відкрито ворогував з Артемом, вирізнявся запальністю й болісними ревнощами.

Коли пролунало ім’я Данила, Алла здригнулася. Він різко повернувся до неї, ніби самим поглядом хотів змусити її замовкнути. Цей жест помітила не лише я.

Суддя насупився….