Поліна отямилася в лікарняній палаті раніше часу й випадково підслухала розмову, не призначену для неї…

Данило слухав мовчки, не перебиваючи. Він обіймав її так міцно, ніби боявся відпустити, і від цього в Олесі всередині щось болісно розм’якшувалося. Вона багато років не дозволяла собі уявляти ці руки. Думала: якщо уявити надто виразно — можна збожеволіти.

— Ти в мене сильна, — сказав він нарешті. — Завжди була. Моя калинко. Найкраща.

Від цього слова вона не витримала. Так її називав тільки він. Не жартома, не для краси, а з тією особливою ніжністю, від якої в неї колись слабшали коліна. Сльози пішли самі собою. Олеся плакала беззвучно, притиснувшись обличчям до його грудей, а Данило гладив її по спині, чекав, поки напад мине.

Потім він обережно відсторонив її, зазирнув просто в очі й сказав уже серйозно:

— У тебе все ще може стати добре. Але доведеться витримати. Не вір кожному слову, яке почуєш. Тоді те, що сховане, вийде назовні. Рахунки зійдуться, правда відкриється. Тільки часу мало, Лесю. Квапся.

Він штовхнув її в плече. Не сильно, майже дбайливо, але біль виявився таким різким, що Олеся заплющила очі.

Коли вона розплющила їх, яблуні зникли.

Замість них було темне вікно, не до кінця закрите жалюзі, сірувата стеля й чужа, казенно-чиста тиша. Олеся кілька секунд не могла збагнути, де вона. Потім до неї дійшло: палата. Лікарняна палата.

Пам’ять поверталася ривками. Вранці вона вийшла з дому раніше, ніж зазвичай, щоб устигнути на приватний огляд об’єкта. Погода стояла промозгла, листопадова, з мокрим вітром, від якого хотілося втягнути голову в плечі. Щоб скоротити дорогу, вона звернула з широкої вулиці у двір старого будинку. Будинок давно вважали аварійним, мешканців збиралися розселяти, але справа все тягнулася через суперечки, папери й нескінченні погодження.

Вона йшла майже впритул до низенького, перекошеного парканчика перед палісадником, коли почула за спиною шелест шин і нерівне гарчання маленького мотора. То був чи то мотоцикл, чи то мопед — Олеся не встигла розібратися. Вона машинально притиснулася ближче до паркану, звільняючи проїзд.

А потім її ніби вдарили по ногах…