П’ятирічний спадкоємець мільярдера щоразу лякався, коли з’являлася бабуся, і лікар вирішив з’ясувати причину

Жінка лежала в кріслі із закинутою головою. Збите набік пасмо волосся відкривало шию, вільні рукави оголювали кисті. Максим надягнув рукавички й подивився на вміст баночки. На записі, який він дивився вдома на кухні, вона сама показала йому, як довго втирати речовину й обирати місця, де вона швидше проникає в організм.

Вона розподіляла отруту потроху, розтягуючи отруєння дитини на місяці. Максим же використав увесь залишок одразу, розуміючи, що наслідки настануть значно швидше. Він наносив його ретельно й без поспіху, повторюючи побачені рухи. Жінка не прокинулася; лише раз її рука сіпнулася, а з губ зірвався нерозбірливий звук, але дія снодійного виявилася досить сильною.

Лікар ворушив губами, майже не чуючи власного голосу. Його шепіт не був лагідним: він згадував Назара, справжню бабусю хлопчика й батьків, які загинули в машині. Коли баночка спорожніла, Максим закрутив кришку, зняв рукавички, вивернув їх і сховав. Чашку з рештками напою поставив так, ніби жінка сама зробила кілька ковтків і заснула, а другу забрав.

Кімната виглядала буденно: тьмяне світло, цокаючий годинник, нерухома постать у кріслі. Максим вийшов, прикривши двері, і решту ночі провів біля ліжка дитини. Він тримав Назара за руку й не відпускав ні на хвилину. Уві сні хлопчик повернувся ближче й притулився до тепла його долоні.

Близько четвертої Олеся прокотила повз візок, зазирнула крізь скло й мовчки кивнула. Максим відповів тим самим. До п’ятої коридор почав сіріти, і холодний лікарняний світанок поступово стирав нічні тіні. На початку сьомої тишу розірвав переляканий крик прибиральниці…