Рідні зустріли мене запитанням, чому я живий, і цим видали плани, про які воліли б мовчати

За вечерею того ж вечора напруження стало майже відчутним на дотик — здавалося, важке повітря можна розрізати ножем. Усі сиділи мовчки й уперто дивилися лише у власні тарілки. Батько раз у раз нервово вмикав екран телефона, ніби чекав не дзвінка, а смертного вироку. Приблизно посеред трапези апарат несподівано й різко завібрував. Побачивши номер, що висвітився, батько весь закляк від жаху, а від хвилювання випадково ввімкнув гучний зв’язок і впустив телефон просто на стіл.

Зі свого звичного місця я чув розмову без жодної перешкоди.

Голос належав тому самому злочинному ділкові, з яким батько розмовляв раніше. На задньому тлі знову виразно чувся той самий гул галасливого приміщення. Не обтяжуючи себе навіть коротким привітанням, чоловік холодно зажадав пояснити, де його гроші. Батько, плутаючи й ковтаючи слова, жалюгідно забелькотів про раптову офіційну перевірку, а потім почав квапливо запевняти, що виникла лише тимчасова бюрократична затримка.

— Мені цілком байдуже до твоїх мізерних проблем із папірцями, — відрізав співрозмовник. — До наступної п’ятниці принесеш п’ятдесят тисяч готівкою. Рівно п’ятдесят. Інакше ми стягуватимемо борг іншими способами. Повір, твоїй родині вони дуже не сподобаються.

Батько почав благати хоча б про додатковий тиждень, але незнайомець просто обірвав дзвінок. Коли батько намагався сховати телефон до кишені штанів, його руки тремтіли дрібним тремом, як при сильній гарячці.

Наступного ранку я влаштував родині ще одну психологічну перевірку. Повільно спустившись до сніданку, я важко опустився на стілець і з ледь помітною сумною усмішкою заговорив:

— Знаєте, учора телефонував лікар і розповів про нову експериментальну програму. Якщо мене включать до випробувальної групи, лікування може продовжити життя щонайменше на пів року. А якщо дуже пощастить — навіть на цілий рік.

Я уважно стежив за їхніми обличчями, відзначаючи кожну реакцію.

Першою заговорила мама. Вона почала наполегливо переконувати мене, що подібні медичні експерименти страшенно виснажують організм і зрештою дарують людині лише оманливу надію. Батько негайно з нею погодився: за його словами, випробування тільки зроблять мій залишок часу ще боліснішим, тяжчим і нестерпнішим. Марина теж висловилася, безапеляційно вимагаючи думати виключно про «якість» останніх місяців, а не про їхню кількість. Усі троє говорили навперебій, намагаючись змусити мене добровільно відмовитися від можливості пожити довше. Після витриманої театральної паузи я тихо відповів: «Можливо, ви й справді маєте рацію. Мучити себе не стану, але ще подумаю». Миттєве полегшення, що розлилося по їхніх обличчях, приховати було неможливо.

Одразу після сніданку я взяв свій герметично запечатаний пакет із залишками кавового осаду й поїхав до незалежної приватної лабораторії на протилежній околиці міста. Співробітниці я докладно пояснив, що маю серйозні підозри щодо складу цієї речовини. Дівчина помітно злякалася й запитала, чи перебуваю я зараз у безпеці. Я заспокоїв її й передав офіційне направлення від майора Коваленка — цей документ дозволяв оформити результати для подальшої передачі слідству. Розширений токсикологічний аналіз вона пообіцяла завершити за кілька днів.

Ближче до вечора мені зателефонував товариш по службі Остап. Як завжди, часу на люб’язності й порожні розмови він не витрачав.

— Богдане, тобі терміново потрібен хороший адвокат. Знайди його негайно, — жорстким тоном, що не допускав заперечень, промовив Остап.

Я заперечив, що головна жертва тут — я, а отже, мені немає від кого захищатися. Остап різко мене обірвав:

— Ти свідомо підписав довіреність, засновану на вигаданому діагнозі, і інші сумнівні папери. Нехай ти робив це заради захисту від рідних, але такі дії можуть обернутися для тебе дуже серйозними наслідками. Коли все закрутиться й дійде до суду, твої інтереси має представляти власний фахівець.

Щоб Остап заспокоївся й перестав тиснути, я пообіцяв бодай пошукати контакти відповідних юристів.

За два дні екран мого телефона знову засвітився: цього разу телефонував майор Коваленко. Його голос звучав гранично серйозно й зосереджено. Інспекторка Ірина, яка призупинила виплати, виявила в електронній системі незаперечні цифрові сліди. Батько використовував скомпрометовані електронні ключі доступу, таємно проникав до мого особистого кабінету ветерана й подавав фінансові запити від мого імені. Уже одного цього встановленого факту було цілком достатньо, щоб офіційно порушити кримінальну справу за статтею про шахрайство.

Але найважливіша новина стосувалася іншого. Коваленко щойно отримав лабораторний висновок: в осаді виявили суміш сильнодійних седативних препаратів, здатну спричинити тяжке пригнічення дихання й смерть, особливо в ослабленої людини.

— Це дає серйозні підстави розслідувати замах на вбивство, Богдане, — сказав слідчий. — Тепер недільна зустріч із фахівчинею з паліативної допомоги обов’язково має відбутися за планом. Нам необхідно зафіксувати їхні подальші дії…