Рятувальник витягнув дворнягу з-під заваленого будинку. Сюрприз, який чекав на його команду під час повторного поштовху
Надокучливий сверблячий гул люмінесцентної лампи миттю віддалився. Різкий запах хлорки зник без сліду. На зміну їм прийшов густий, важкий присмак бетонного пилу на пересохлих губах. Пальці ще міцніше стиснули обгорілий нашийник.
Того дня вони вже третю годину йшли через зруйнований приватний сектор. Ще вранці їхнє відділення вийшло з палаючого двоповерхового будинку — запалювальний снаряд влучив у горище, і полум’я швидко охопило перекриття. Сажа в’їлася в шкіру рук і обличчя, а на шиї собаки, якого вони згодом знайшли, нашийник уже був обвуглений — мабуть, пес ховався там само, коли почалася пожежа. Небо над головою було затягнуте щільною пеленою кольору брудного асфальту. Повітря здавалося нестерпно важким, віддавало їдкою гаром і паленим пластиком. Взвод закріплювався в зруйнованому приватному секторі безіменного селища. Від більшості житлових будинків лишилися тільки цегляні остови та чорні провалля вікон.
Під масивними берцями безперервно хрустіло бите скло. Олексій ішов у колоні замикаючим. Важкий автомат відтягував праве плече, ремінь боляче врізався в ключицю. Підошви грузли в сірій, перемішаній зі шлаком земляній крихті. Праворуч від групи тягнувся похилений паркан із зеленого профнастилу, густо посічений рваними отворами.
Попереду пролунав глухий металевий стукіт і коротка команда командира відділення Бондаренка. Група миттєво зупинилася. Олексій присів на одне коліно біля купи битої червоної цегли. Оглянув периметр крізь оптику прицілу. Тихо. Тільки сірий пил повільно осідав на руїни.
— Савельєв, живо сюди, — голос Бондаренка пролунав приглушено з-за руїн.
Олексій підвівся і швидкими перебіжками підійшов до зруйнованого фундаменту двоповерхової будівлі. Важкі бетонні плити перекриття склалися дашком, утворивши глибоку темну нішу. З-під масивного сірого блока, що стирчав із землі під неприродним кутом, долинав звук. Ритмічний, наполегливий скрегіт кістки об твердий камінь.
Бондаренко мовчки вказав чорним стволом автомата на вузьку щілину між завалами. Там, у густій тіні, щось ворушилося. Олексій клацнув кнопкою тактичного ліхтаря на касці. Яскравий промінь вихопив із щільного мороку густу завис пилу, іржаві прути арматури й зваляну клаптями шерсть.
То був великий собака невизначеної дворової породи. Його задні лапи намертво затисло шматком обваленої бетонної балки. Тварина не видавала жодного звуку, не скавучала. Вона з моторошною, методичною впертістю шкребла передніми лапами по втрамбованій землі. Кігті стерлися майже до основи, лишаючи на сухому ґрунті темні вологі сліди.
Олексій опустився навколішки біля самого краю плити. Бетон неприємно холодив суглоби крізь щільну тканину камуфляжу. Він спрямував прямий промінь світла собаці в морду. Очі тварини були каламутні від пилу, що в’ївся, але дивилися просто на світло. Погляд був порожній, позбавлений будь-якого виразу і страху.
— Облиш її, — кинув Бондаренко, спльовуючи в’язку слину під ноги…
Продовження історії НАТИСКАЙТЕ на кнопку ВПЕРЕД під рекламою 👇👇👇
