Самотній хлопчик зустрів у лісі лева, і ця зустріч стала початком незвичайної історії

Микита намагався не зустрічатися зі звіром поглядом. Він зробив один крок назад, потім другий. Рухався повільно, майже не дихаючи. Йому здавалося: якщо не робити різких рухів, левиця залишиться на місці.

Але витримки вистачило ненадовго. Щойно між ним і звіром опинилася пара кущів, Микита не витримав. Він розвернувся і кинувся бігти.

Він мчав крізь зарості, не розбираючи дороги. Гілки били по обличчю, суха трава дряпала ноги, повітря виривалося з грудей короткими гарячими вдихами. Він намагався ступати тихіше, але виходило тільки гірше: під ногами тріщали сучки, шаруділо листя, осипалася суха земля. Микита не думав, куди несе́ться. У голові залишалося одне: далі, далі від левиці.

Кілька митей йому навіть здалося, що він рятується. За спиною не було гарчання. Він не чув важкого дихання. Надія спалахнула так яскраво, що він майже повірив у неї.

І все ж озирнувся.

Левиця бігла за ним.

Вона не кралася і не йшла слідом — вона мчала легко, швидко, майже беззвучно. Її тіло ковзало між кущами так упевнено, ніби зарості самі розступалися перед нею. Усе, що для Микити було перешкодою, для неї не означало нічого.

Помилку вже не можна було повернути назад.

Він спробував додати швидкості, хоча сил майже не лишилося. У горлі пекло. У боці кололо. Очі сльозилися від пилу, вітру й жаху. Він подумки кликав усіх одразу: маму, тата, дорослих, випадкових людей. Хай попереду з’явиться стежка. Хай хтось почує. Хай табір виявиться за наступним кущем.

І раптом земля зникла під ногою.

Ступня провалилася в приховану яму або вузький хід, зарослий сухою травою. Тіло за інерцією рвонулося вперед, рівновага зникла, і Микита з криком упав. Удар змішав усе в один болісний спалах: різкий біль у кісточці, пил у роті, удар обличчям об землю, дзвін у вухах, хрускіт сухих стебел поруч.

А потім біль розгорівся по-справжньому.

Він спалахнув у нозі так сильно, що на мить Микита забув навіть про левицю. Здавалося, кісточку стиснули розпеченими кліщами й вивернули. Він сіпнувся, намагаючись звільнитися, але біль став іще гострішим. З носа потекла кров, капаючи на землю темними плямами. Перед очима все пливло.

Він закричав. Голосно, відчайдушно, вже не думаючи про сміливість і сором…