Собака наполегливо тягнула господаря до сміттєвих контейнерів, аж поки він не помітив там дещо дивне

Безневинна. Безневинна. Я погодився з цим словом легко.

Бо воно нічого мені не коштувало. І нічому не заважало. Дивна стара з сусідньої квартири не заважала моїй версії.

Моя версія вже стояла на вахті в іншому місті. І мала судимість. Одного я тоді не зважив.

А зважити було що. Перекладачка не збрехала мені ні в одному слові. Ні в одному.

Просто я почув у її словах старість. А треба було чути те, що сказано. Увечері я пересунув магніти на схемі.

У центр став Остапенко. Від нього стрілки до будинку. До конфлікту.

До «пошкодуєте». Запит по камерах висів у керуючій компанії без руху. Інженер, сказали, на об’єктах.

Відповідять у порядку черги. Я наказав Дорошенку завтра сісти конторі на голову. Втім, чесно.

Того вечора камери йшли в мене четвертим пунктом. Першим, другим і третім ішов вахтовик. 103-ю квартиру розкривали 23-го за постановою.

Із слюсарем керуючої компанії й понятими я знову підняв Савченка й Романюк. Вони вже були в справі й трималися спокійніше за інших. Кравченко стояв на майданчику.

Двері 104-ї навпроти були зачинені. І за ними знову слухали. Я відзначив це краєм і лишив краєм.

Замки відкрилися штатно, без слідів злому. Усередині було чисто й тісно від старих меблів. Сервант із кришталем, килим, телевізор під серветкою.

Ні слідів боротьби, ні крові, ні безладу. Звичайна квартира літньої людини, у якій чомусь жили двоє. Диван господині й розкладачка біля вікна, застелена по-казенному рівно.

На підвіконні чужі ліки в пакеті, не за віком господині підібрані, і стос чужих газет. У кутку кімнати два вузли з речами, туго перев’язані, по-дорожньому. Постоялиця збиралася з’їжджати.

Або її збиралися виселити. На кухні в сушарці стояли дві вимиті чашки й дві тарілки. У сміттєвому відрі — порожньо.

Відро з новим пакетом. Холодильник — напівпорожній, акуратний. Я стояв посеред цієї кухні й переписував її в протокол, а паралельно в мене в голові монтувалася інша картина.

Вечір. Дві жінки. Вечеря.

І одна з них більше сюди не повернулася. Коваленко зняла сліди рук зі склянки в серванті, з дверцят, з тумбочки біля дивана. Забрала гребінець і зубну щітку господині.

Надвечір дактилоскопія дала збіг. Сліди рук із квартири 103 збіглися з відбитками лівої кисті, знайденої біля підстанції. Особу було встановлено.

Дві доби в моїх протоколах лежала невстановлена потерпіла. Тепер у неї було ім’я. Бойко Галина Степанівна.

79 років. Медична сестра дитячої поліклініки на пенсії. 40 з лишком років у цьому будинку.

Пів району виросло на її уколах. Із цього рядка в справі й із цього рядка в мені вона перестала бути тілом і фрагментами. Далі я працював для неї.

Шевченко я повідомив сам, як обіцяв. Поїхав увечері, піднявся, сказав з порога. Такі речі кажуть одразу.

Пауза тут — катування. Вона не скрикнула. А сіла на стілець у передпокої й стала дуже старою.

Я пройшов на кухню, налив їй води, поставив склянку поруч і стояв мовчки, поки вона пила. Потім подзвонив у двері навпроти, попросив сусідку побути з нею. Питання, як це сталося, Лідія Григорівна поставила один раз.

Я відповів: «Встановлюємо». Усе інше їй знати було не треба. Ні зараз, ні потім.

Племінницю знайшли того ж дня. Марченко Олена Вікторівна. 52 роки.

Інше місто. Продавчиня-консультантка в мережевому магазині. Приїхала вранці 24-го.

Зібрана жінка з сухим обличчям. Говорила по суті. Плакала один раз і коротко.

Кров на молекулярно-генетичну експертизу здала одразу, без розмов. Про заповіт сказала сама, не чекаючи запитання. Тітка в травні оформила на неї заповіт: квартира і вклад.

«Перевіряйте мене першою. Я розумію, який це має вигляд». Я й перевіряв її першою з рідні.

Так належить. Спадкоємець за заповітом відпрацьовується завжди. Табелі торговельної мережі.

Зміни з 10 до 19. 18 і 19. Робочі дні.

Свідки по залу. Камера магазину. Чисто.

І головне — не її почерк. Той, хто носив згортки цим кварталом, ходив пішки й недалеко. З іншого міста так не ходять.

Мельник подзвонив після дослідження. Говорив сухіше, ніж звичайно. Він завжди сохне, коли справа стосується старих.

— Прижиттєвих ушкоджень немає. Слідів боротьби немає. Усі впливи посмертні.

— У шлунку: картопля, зелений горошок, морква, майонез. Прийняла їжу незадовго до смерті.

— Причину смерті дам після судово-хімічного. Я взяв усе, що треба. Попередньо.

— Думай у бік отруєння, Андрію. За життя їй не ламали кісток і не били її. Вона повечеряла й померла…