Старий зайняв місце наглядача в прес-хаті й відмовився підкорятися

Вовк сіпнувся, спробував підвестися, але ноги підвели.

— Я… На мені вона була.

Князь повільно повернувся до нього, ніби перед ним опинилася комаха, яку слід було спершу як слід роздивитися.

— Прес-хату тримав, так? — спитав він.

— Ну, так, — ковтнувши слину, відповів Вовк.

— І вночі надумав старого ламати?

Вовк метнув погляд на Сивого. Хотілося викрикнути, що все почав саме він. Але старий не дивився в його бік, тільки курив.

— Новенький прийшов, не пояснився. Ми за поняттями…

Піднята долоня Князя обірвала виправдання.

— Поняттями прикриваєшся? Після того як тут уночі залізом махали, ікону ногами топтали, ти мене ще поняттям учитимеш?

Хриплий здригнувся. За дверима буркнув черговий, але тепер його голос нічого не вирішував. Князь наблизився до Сивого й трохи схилився.

— Навіщо це місце зайняв, Сивий? Мене принизити хотів?

Старий випустив дим і не відразу підвів очі.

— Князю, твого місця я не займав. Це було вільне. Хто тут сидів, про честь забув — от і лишив місце порожнім.

Князь вислухав, не перебиваючи. Сивий продовжив:

— Захоти я тебе принизити, зараз сидів би мовчки, без сигарети.

Князь коротко всміхнувся — сухо, ніби поруч звели збройний механізм. Багатьом стало ясно: він не збирався виступати проти старого, він прийняв його бік. До Вовка теж дійшло.

— Та він під легендою! — зірвався той. — Може, мент засланий! Надто вже спокійно тримається, надто…

Він ледь не назвав Сивого щуром, але стримався. Таке звинувачення вимагало доказів. Не зумій довести — і розплата за власне слово виявиться такою, що навіть таргани в щілинах вважатимуть його гіршим за себе.

— Кого це ти зараз ментом назвав? — Князь різко обернувся, і голос у нього став крижаним.

Вовкові забракло повітря. Зайве вже було сказано.

— Я тільки… Перевірити треба. Перевірка ж за поняттями належить.

На обличчі Сивого з’явилася втомлена, безрадісна усмішка.

— Перевірки захотів? Ну то перевіряй.

Навіть Гадюка трохи примружився, почувши, як це прозвучало. Князь кивнув одному з приблатнених.

— Давай розберемося. За фактами, без порожнього базару.

Той звичним рухом підняв матрац на Вовкових нарах. Вовк рвонувся туди, але Молот, що стояв поруч, важко опустив долоню йому на плече. Довелося сісти назад.

Спершу показалися звичайні припаси: сигарети, дві пачки чаю, бритва. За ними — пакетик із таблетками; і таке тут траплялося. Потім приблатнений запустив пальці глибше між дошками й дістав тонкий листок у поліетилені. Це була не чорна малява. Службову записку тут могли відрізнити й без печатки — за почерком, за словами.

Федя Записка, що підійшов, примружився над знахідкою й зблід.

— Це кумові, — прошепотів він.

Надія в камері згасла. Наглядач, який писав кумові, виявлявся підментованим, червоним хвостом. Отже, і прес-хатою розпоряджався за чужим наказом, а зовсім не за мастю.

Князь мовчки прочитав листок. Обличчя лишилося незмінним.

— Вовче, то ти з кумом справи ведеш?

— Підкинули! — Вовк схопився. — Підстава це! Не моє…

— Мовчи, — зупинив його Сивий.

Вовк послухався. Налякав його зараз не Князь, а голос старого: той не віщував розправи, він говорив так, ніби все вже було встановлено. Князь склав записку й поклав на табурет.

— Виходить, щур наглядачем прикидався й тримав прес-хату. Тут людей калічили, ламали, опускали, а потім їм ще по всій зоні діставалося.

— Я нікого не опускав! — сіпнувся Вовк. — Я порядок тримав, мені сказали…

— Оце і є твоя відповідь: «мені сказали», — перебив Сивий. — Так усе життя й живеш. Зараз тебе губить власний язик, а не зона.

У кутку тихо схлипнув Жук, ніби ці слова стосувалися і його. Князь повернувся до Гадюки.

— Твоє слово?

— Масть зняти. Щура — в щурятник. Хату вичистити.

За короткими словами стояло рішення, зрозуміле кожному. Вовка затрусило.

— Князю, я все виправлю… Я…

Але відповіді він не дістав. Князь звернувся до старого:

— А тобі що треба? Не дарма ж ти сюди прийшов.

Сивий загасив недопалок, поклав його в бляшанку й підвівся. Поруч із Князем він виглядав старим, але не немічним. Тепер це бачили всі: роки не відібрали в нього сили, він багато пережив.

— Мені треба, щоб на замовлення кумів більше не ламали людей у прес-хатах. Щоб зона жила за поняттями, а не влаштовувала виставу для начальства. Щоб кожен шакал знав: скривдив слабкого — відповідатиме. Не кулаками відбудеться, перед судом відповість…