Свекруха прилюдно відмовила невістці в місці за столом, але згорток, залишений біля дверей, змінив настрій гостей

Залу ресторану прикрасили відповідно до назви: золотаві деталі, високі композиції з квітів і м’яке світло створювали майже палацову атмосферу. На чолі центрального столу сиділа Лариса Степанівна. Вона приймала букети й привітання, прихильно всміхалася, а довкола метушилися подруги й помічниці.

Гості майже закінчили розсаджуватися заздалегідь складеним планом, коли у дверях з’явилася молода жінка в джинсах і білій блузці. Вона несла за короткі ручки пласку важку коробку. Лариса спершу вирішила, що прибув кур’єр. Потім придивилася й відчула, як усередині здіймається обурення.

Оксана все-таки приїхала. Ба більше, навіть не спробувала вдягтися відповідно до дорогого ресторану. Ювілярка миттю переконала себе, що колишня невістка з’явилася навмисне зіпсувати їй вечір.

— Добрий день, Ларисо Степанівно! Вітаю вас із ювілеєм, — щиро всміхнулася гостя.

Вона назвала помічницям своє ім’я й сказала, що не може знайти місце в плані розсадки. Дівчата безпорадно перезирнулися й подивилися на іменинницю. Вони знали: Лариса власноруч викреслила Оксану зі списку відразу після історії з помилковим запрошенням.

Лариса всміхнулася з підкресленою люб’язністю, розрахованою на оточення.

— Ах, Оксаночко, для тебе місця справді немає. Запрошення надіслали через недогляд, тому ніхто не чекав, що ти приїдеш. Тут дорогий ресторан, не сільський клуб, куди можна заявитися без попередження. Назва «Корона» говорить сама за себе. Тож тобі зовсім не обов’язково залишатися на моєму святі.

Оксана зблідла. Кілька секунд вона стояла мовчки, ніби намагалася зрозуміти, чи справді ці слова пролунали при десятках людей. Потім обережно притулила коробку до краю головного столу. Не виправдовуючись і не прощаючись, повернулася й попрямувала до виходу…