Свекруха прилюдно відмовила невістці в місці за столом, але згорток, залишений біля дверей, змінив настрій гостей

Банкетна зала «Корони» вміщувала вісімдесят осіб. П’ятдесят запрошених підтвердили, що неодмінно прийдуть. Свято призначили на четверту годину дня, але Лариса почала готуватися від самого ранку. У салоні їй зробили укладку й урочистий макіяж, після чого вона повернулася додому й дістала спеціально куплену сукню.

Надівши сережки, брошку й туфлі на високих підборах, жінка прискіпливо оглянула відображення. Кожна деталь була дорогою й бездоганною, однак образ чомусь лишався незавершеним. Лариса зняла брошку й узялася перебирати прикраси в тумбочці.

На дні футляра лежало кольє, яке колись подарували Богдан і Оксана. Камені вони привезли з далекої експедиції: ніжно-блакитна бірюза й рожевуваті гранати були оправлені в золото. У день подарунка Лариса вважала прикрасу старомодною й майже не носила. Тепер же вона несподівано ідеально пасувала до нової сукні. Чи то мода повернулася, чи сама жінка нарешті оцінила її стриману красу.

І все ж відчуття неправильності не зникло. Лариса перевдяглася в повсякденний одяг і вирушила до торговельного центру по аксесуар, який міг би зібрати образ докупи.

Проходячи вздовж рядів одягу, вона випадково помітила знайомий відтінок. Купувати нове вбрання Лариса не збиралася, але темно-вишневий колір змусив її зупинитися. Розсунувши вішаки, вона побачила довгу сукню й несподівано згадала ту, яку носила в молодості — в роки, коли почувалася особливо красивою й щасливою.

Сучасний фасон і тканина відрізнялися, та й розмір на бірці був більший за колишній. Лариса всміхнулася: за минулі роки змінилася не лише мода. Вона віднесла сукню до примірочної. Побачивши себе в дзеркалі, більше не сумнівалася й одразу оплатила покупку.

Довелося знову їхати до салону й вимагати іншу укладку, схожу на зачіску тридцятирічної жінки з пляжної фотографії. Майстер здивувався, але виконав прохання. Вдома Лариса вдягла нову сукню, кольє, підібрала взуття й нарешті залишилася задоволеною. У дзеркалі ніби на мить поєдналися її молодість і сьогоднішній день. До початку банкету лишалося зовсім небагато часу, і вона викликала машину.

Тим часом Оксана стояла перед іншим дзеркалом і по черзі прикладала до себе сукню, спідницю й блузку.

— У чому мені їхати? — запитала вона чоловіка.

— Ти мені подобаєшся в будь-якому одязі, — відповів Остап, підходячи ззаду.

— У цьому я не сумніваюся. Але зараз оціни мене як чоловік: обрати сукню чи спідницю з блузкою?

— Як чоловік я давно тебе оцінив, — усміхнувся він і обійняв дружину.

Оксана вивільнилася й попросила поставитися до питання серйозно. Остап зізнався, що майже не знає Лариси й не може передбачити її реакції. Але на власному ювілеї та напевно захоче бути найвродливішою жінкою в залі.

— Поруч із тобою їй і так буде непросто. Надягни джинси й білу блузку. Ти матимеш гарний вигляд, але не надто урочистий.

— Вона не вирішить, що я виявила неповагу?

Остап нагадав, що бачився з цією жінкою лише кілька хвилин і не здатен читати її думки. Він радить одяг, у якому Оксані буде зручно і який не затьмарить іменинницю. Решта від нього не залежить.

Оксана ще якийсь час перебирала речі, потім відклала ошатну сукню.

— Хвилююся так, ніби це мій ювілей. Нехай будуть джинси й біла блузка. Зрештою, головне не мій вигляд, а подарунок.

— Саме так. Він вийшов розкішним. Коли Лариса Степанівна його побачить, одяг уже не матиме жодного значення…