Свекруха вирішила розпоряджатися моєю зарплатною карткою, але сімейний вечір закінчився зовсім не так, як вона сподівалася

У вівторок атака пішла через Тараса. Оксана якраз сиділа в офісній їдальні із зеленим чаєм, коли телефон завібрував на столі.

— Слухай, — почав чоловік напружено, без звичних вступів. — Мама надіслала мені список продуктів. Там дорожча яловичина, великі креветки, сир із пліснявою, якісь ягоди й масло, яке коштує як половина нашої тижневої закупівлі. Пише, що від наших макаронів у неї печія. Просить переказати їй велику суму, вона сама все купить. І додала, що твоя картка теж підійде, якщо мені зараз незручно.

Оксана всміхнулася. У бібліотекарки Галини Степанівни хватка була не гірша, ніж у досвідченого колектора.

— Нічого не переказувати. Я сама оформлю доставку.

Вона відкрила застосунок недорогого магазину й швидко набрала кошик: перловка, заморожена риба, цибуля, морква, прості сушки, пачка чаю без претензій на елітарність. Оплата пройшла миттєво.

Увечері в квартирі гриміла буря. Галина Степанівна стояла над пакетами, мов над доказами злочину.

— Це що таке? — вона підняла упаковку риби двома пальцями. — Ви мене за кота маєте?

— Це білок і фосфор, — м’яко сказала Оксана, знімаючи туфлі. — Дуже корисно, особливо коли попереду довгий ремонт. До речі, ви сьогодні дізнавалися, що з квартирою?

Галина Степанівна на мить відвела очі. Надто швидко, щоб Тарас помітив, але Оксана помітила.

— Дізнавалася, звісно. Усе погано. Деталі треба замовляти з-за кордону, постачальники тягнуть. Менше ніж за два місяці не впораються.

— Шкода, — Оксана поставила сумку на стілець. — Значить, у нас попереду два місяці розумного харчування.

Свекруха подивилася на неї так, ніби цієї миті складала заповіт, у якому невістці не дісталося б навіть старого ґудзика. Та Оксана лише пройшла повз до мийки, не даючи сцені розгорітися сильніше.

До середи Галина Степанівна вирішила змінити зброю. Тиск, косметика й делікатеси не спрацювали — отже, треба було бити по синовій жалі. За вечерею вона довго колупала перловку, кривилася, зітхала, а потім заговорила з тим м’яким трагізмом, який у неї зазвичай передував вимозі грошей…