Свекруха вирішила, що після нашого розлучення може розпоряджатися моєю квартирою, але надто рано взялася за перестановку

Свекруха щиро вірила у свою правоту. Вона жила у світі, де можна просто вдертися в чужий дім, найняти мужиків з вулиці, винести все цінне й почати здирати шпалери, щоб невістці життя медом не здавалося. Оксана розсміялася.

— Галино Петрівно, ви при своєму розумі? Ви навіщо в чужому житлі влаштували розгром?

Свекруха закліпала, і впевнена посмішка трохи здригнулася.

— У якому це чужому? — обурилася вона, зручніше перехоплюючи шпатель, наче то був спис. — Це квартира мого сина. Ви тут разом три роки живете.

Оксана відлипла від косяка. Крок за кроком вона підійшла до свекрухи.

Підбори її туфель дзвінко цокали по голому ламінату, хрумтячи рештками сухої штукатурки.

— Галино Петрівно! — Голос Оксани звучав м’яко, майже лагідно, але від цього тону її підлеглим ставало не по собі. — Ви, мабуть, на пенсії зовсім зв’язок із реальністю втратили. Микола тут лише прописаний. Із ласки. Квартира куплена мною до шлюбу на мої особисті заощадження й гроші моїх батьків. Юридично ваш Коля має до цих стін таке саме відношення, як я до балету. Тобто жодного.

Свекруха відкрила рота, закрила. Пілотка трохи з’їхала набік.

— Як це до шлюбу? Коля казав, ви разом іпотеку платили.

— Коля багато чого казав, — відрізала Оксана. — Іпотеку за цю квартиру я закрила за рік до того, як ваш син дізнався, як мене звати. А меблі, які ви так оперативно й спритно викрали, куплені з моєї зарплатної картки. Вловлюйте суть термінів: до-шлюб-не майно. І незаконне проникнення з крадіжкою.

Обличчя Галини Петрівни почало набувати відтінку перестиглого баклажана. Вона переводила погляд зі своїх брудних рук на голі стіни, намагаючись усвідомити масштаб катастрофи. У її мозку, заточеному на скандали з сусідами по дачі, кримінальний кодекс якось не вміщався.

— Та ти брешеш! — пискнула вона, відступаючи на крок. — Ти просто хочеш мого хлопчика без нічого лишити. Я йому зараз подзвоню.

— Дзвоніть, — великодушно дозволила Оксана, вказуючи жестом на підвіконня, де свекруха залишила свою сумку. — Просто зараз. Тільки на гучний зв’язок поставте. Я теж послухаю…