Свекруха зажадала від батька невістки доплачувати молодій сім’ї, але його реакція виявилася зовсім не тією, на яку вона розраховувала

У салоні гудів звичний робочий процес. Наташа акуратно спилювала старе покриття з нігтів своєї постійної клієнтки Лариси. Лариса була жінкою гучною, власницею мережі невеликих пекарень і господинею шкідливого чихуахуа на прізвисько Бублик, який зараз дрімав у неї на колінах.

— Наталко, я тобі кажу, ці родичі як грибок. Якщо одразу не випалити хлоркою, зжеруть із коренем, — басила Лариса, не звертаючи уваги на пил, що летів. — Моя перша свекруха теж любила до мого холодильника пірнати. Я їй одного разу туди пластиковий муляж змії поставила. Вона як кришку каструлі підняла, то вереску було до сусідньої вулиці.

Наташа всміхнулася, не відриваючи погляду від складної кутикули.

— Змія Валентину Михайлівну не налякає, Ларисо. Вона ту змію нашаткує, замаринує й Дімі в судочку на роботу загорне, щоб добро не пропадало. У неї ж математика проста: раз я заробляю менше, значить, я обслуговчий персонал. А квартира — це просто безплатний додаток до її геніального сина.

— І ти терпиш?

— Я не терплю. Я тестую нові методи виховання, — хмикнула Наташа. — Учора вона намагалася винести шматок буженини. Я її на виході зупинила, забрала м’ясо й виставила їй рахунок за вечерю. Переслала в месенджері QR-код на оплату.

Лариса зареготала так, що Бублик перелякано тявкнув.

— І що? Оплатила?

— Проігнорувала. Але сьогодні вранці був скандал через сир. Напруга зростає, і вона готує якийсь глобальний випад. Я просто відчуваю, як в архіві скриплять шестерні її хитромудрого плану…