Син не приїхав на похорон матері, пославшись на зайнятість, а за рік повернувся по квартиру. Тоді йому показали одне фото.

Фотографії я записав на флешку, поклав її в конверт і надіслав рекомендованим листом на адресу Максима. Ні записки, ні пояснення всередині не було. На похороні син попросив надіслати йому фото. Через двадцять два місяці я виконав прохання.

Повідомлення про вручення прийшло за одинадцять днів. У ньому стояв підпис Максима. Він не зателефонував, і я досі не знаю, чи відкрив флешку. Можливо, викинув конверт, навіть не подивившись. Можливо, сидів сам і дійшов до останнього з трьохсот знімків.

Я не поклав до носія копію рішення суду, банківський розрахунок чи пояснення свого вчинку. На флешці було тільки те, що Максим попросив уранці похорону: фотографії. Залишалося невідомим, чи побачив він Степана Степановича біля труни, сестру біля машини й обличчя людей, які знайшли час попрощатися з його матір’ю.

Перемоги я не відчував. У квартирі тепер живуть Іра, Тарас, Соня й Ваня. У мене лишилася кімната, де на стіні висить фотографія молодої Оксани в синій сукні з білим комірцем.

Соня вступила до місцевого медичного університету й сказала, що хоче займатися неврологією. Я не став питати про причину. Гараж я розібрав повністю: більшу частину багаторічних запасів заліза здав на брухт, отримав шість тисяч і віддав ці гроші Вані на велосипед.

Іноді вночі я думаю про конверт, який отримав Максим, частіше, ніж слід було б. Довгі роки мені здавалося, що регулярні перекази колись повернуться не грошима, а присутністю. Тепер я розумію лише одне: купити чиюсь присутність неможливо.

Я віддав квартиру Ірі не з помсти братові. Донька була поруч із матір’ю до останнього дня, не просила оплати й жодного разу не заговорила про житло. Якби її турбота й відсутність Максима отримали однакову ціну, Оксанине рішення втратило б сенс.

Ця історія коштувала мені сина, хоча часом я сумніваюся, чи тільки він у цьому винен. Відповіді від Максима немає. Є лише відмітка про вручення, фотографія Оксани на моїй стіні й триста знімків, долю яких я можу лише уявляти.