Син щоразу боявся поїздки до бабусі, але Надя надто пізно зрозуміла, що це були не примхи.

Артем подивився на неї тим поглядом, яким діти дивляться на дорослих, коли знають щось таке, чого дорослі не розуміють.

— Я казав. Вона не слухає.

Надя хотіла відповісти, але з коридору долинув голос Віктора. Він розмовляв телефоном із матір’ю: підтверджував завтрашній обід, уточнював час. Його голос звучав м’яко, майже лагідно. Так він розмовляв тільки з Галиною Петрівною.

З Надею — рівно. З Артемом — стримано. З матір’ю — як хлопчик, який хоче, щоб його похвалили.

Неділя настала, як завжди, без дозволу. Надя вдягла Артема, і вони пішли через двір: три хвилини пішки доріжкою між будинками, повз дитячий майданчик, на якому в цей час нікого не було.

Артем ішов мовчки, тримався за руку міцніше, ніж звичайно. Віктор крокував попереду, ніс пакет із цукерками для матері.

Квартира Галини Петрівни пахла бульйоном і чимось солодкуватим: чи то варенням, чи то ліками. На кухні панував порядок, який буває в людей, що живуть на самоті. Кожна чашка на своєму місці, рушники складені трикутниками, на холодильнику магніти з курортних пансіонатів, де свекруха відпочивала в попередні роки.

— Мої дорогі!

Галина Петрівна стояла у дверях, у фартусі з соняхами. Обійняла Віктора, потім Артема. Артем напружився в її руках ледь помітно, але Надя побачила. Надю свекруха теж обійняла — побіжно, однією рукою.

— Сідайте, я накриваю. Вікторе, руки помий! Артемчику, іди сюди, я тобі фруктового напою наллю.

Обід був такий, як завжди: бульйон із локшиною, котлети з пюре, салат зі свіжих огірків. Галина Петрівна стежила, щоб Артем їв, підкладала, вмовляла.

Хлопчик колупав виделкою, жував повільно, дивився в тарілку.

— Погано їсть, — сказала свекруха, звертаючись до Віктора, ніби Наді за столом не було. — Худий, блідий. Ти в його віці за обидві щоки наминав.

— Він у нормі, мамо, — сказав Віктор, не відриваючись від тарілки.

— У нормі? Подивися на нього. Ребра можна перелічити. Це в нього від матері.

Надя стиснула виделку. Промовчала. Лічила до десяти, як радила подруга Лєна, коли Надя скаржилася їй на свекруху.

Після обіду Галина Петрівна повела Артема на кухню — помити руки, як вона пояснила. Надя сиділа в кімнаті, гортала телефон, чула, як за стінкою свекруха розмовляє з онуком ласкавим, воркітливим голосом.

Потім дзенькнула ложка об скло…