Син вирішив прилюдно поставити матір на місце, однак за кілька хвилин сам перестав усміхатися

Після кількох тостів розчервонілий Богдан ляснув у долоні.

— Так, тепер подарунки! — урочисто оголосив він.

Оксана почала подавати приготовані для мене подарункові коробки: в одній був светр, у другій — парфуми. Потім син підвівся й попрямував до мене із самовдоволеною усмішкою. У руках він тримав довгий згорток у яскравому папері.

— А ось і головний сюрприз, — протягнув він, витримуючи паузу, поки всі не повернули голови. — Нашій мамі, головній господині цього дому.

Згорток виявився майже невагомим. Під шарудінням паперу з нього показалася дешева швабра із синього пластику з бруднувато-білою ганчіркою. Вона лежала впоперек моїх колін безглузда й чужа, ніби її принесли сюди помилково.

На секунду за столом стало тихо. Потім Богдан промовив досить голосно, щоб почули всі:

— Тримай, мамо. Нехай нагадує, де твоє місце.

Він першим зареготав. Оксана підтримала його верескливим сміхом, прикривши рот долонею. Один із родичів коротко хмикнув, інші натягнуто всміхнулися й відвели очі. Ніхто не зупинив сина. Лише Дарина навпроти зблідла й дивилася на батька з таким приголомшенням, ніби принизили не мене, а її саму…