Таня вже виходила з валізами, коли сусідка попросила її ненадовго повернутися

Метал із дзенькотом відлетів на килим. Потім друга скоба, третя. У кімнаті ніхто не рухався. Лариса дихала часто й неглибоко, Тамара Петрівна не зводила очей із рук невістки, Андрій стояв біля столу з сірим обличчям.

Оксана відігнула край технічної тканини. Між пружинами темнів оксамитовий мішечок, якого вона ніколи туди не клала. Вона просунула руку всередину каркаса й дістала туго набитий згорток. Лариса видала короткий хрип і вчепилася пальцями в спинку стільця.

Оксана підійшла до святкового столу й перевернула мішечок над білою скатертиною. Між тарілками впали масивний золотий годинник і три старі срібні ложки з монограмами. Тамара Петрівна скрикнула й затулила рота обома руками.

Місяць тому Лариса повідомила, що до квартири матері нібито проникли злодії. Зникли саме цей годинник і родинне срібло. Тамара Петрівна кілька днів приймала заспокійливе, а Андрій віддав сестрі премію на заміну замків. Про крадіжку знали всі родичі, але речі вважалися безповоротно втраченими.

Лариса тоді телефонувала братові в істериці й вимагала грошей на нові замки. Тепер ставало ясно, навіщо знадобився вигаданий ремонт: він дозволив отримати від Андрія чергову суму й відвів підозри від людини з ключем. Схованку в кріслі було обрано розважливо. Оксана не стала б без причини розкривати вже завершену роботу, а масивний каркас легко приховував невеликий мішечок.

— Ось ваш злодій, — сказала Оксана, вказавши антистеплером на Ларису. — Вона сховала речі в кріслі, коли приходила до нас. Чекала, поки галас ущухне. Так само забрала крісло в матері Віктора і так само сьогодні намагалася продати мою машинку.

Лариса кинулася до брата. Вона кричала, що Оксана сама підклала прикраси, щоб позбутися її. Але пояснити свіжий шов і власну паніку не могла. Тамара Петрівна притисла годинник до грудей і дивилася на доньку з жахом, у якому змішалися біль і запізніле розуміння.

Оксана нагадала Андрієві, скільки грошей він віддав на вигадані нові замки. Нагадала про половину робочого фонду, переказану Ларисі вже після розмови з дружиною. Тепер йому належало вирішити, кого він захищав усі ці роки і якою ціною.

Андрій підвів очі. Спершу подивився на вкрадені речі, потім на брудний фартух Оксани, її змарніле обличчя й долоні, що стискали робочий інструмент. Після цього повернувся до сестри. Уперше страх перед її криком почав поступатися чомусь іншому…

Лариса й далі виправдовувалася. Вона говорила дедалі швидше, плуталася й знову звинувачувала Віктора. Андрій слухав мовчки. Раніше одного її схлипу вистачало, щоб він відвернувся від неприємної правди. Тепер перед ним лежав материн годинник, знайдений у кріслі, яке роками стояло в його домі.

— Геть, — промовив він.

Слово прозвучало майже пошепки, але Лариса урвалася. Вона перепитала, певна, що недочула.

— Іди з мого дому. Зараз же.

Андрій випростався й указав на двері. Тамара Петрівна спробувала втрутитися, назвала доньку нещасною й попросила сина не ухвалювати рішення в гніві. Він уперше різко попросив матір помовчати.

Лариса знову підвищила голос. Вона нагадала про дітей, заявила, що брат зобов’язаний надати їм житло, і пригрозила розповісти всім, як родина кинула її без допомоги. Андрій не відвів погляду. Він повернувся до Віктора й попросив забрати синів. Лариса могла їхати разом із ними або відповідати за крадіжки офіційно.

Віктор мовчки кивнув. Він узяв дружину за лікоть і повів до виходу. Лариса виривалася, намагалася влаштувати нову сцену, але чоловік коротко звелів припинити виставу. За кілька хвилин грюкнули вхідні двері, у коридорі стихли кроки…