Таня вже виходила з валізами, коли сусідка попросила її ненадовго повернутися
Це не було холоднокровним розрахунком. У сирому підвалі Оксана думала тільки про те, як позбавити загарбницю зручності, а не про вартість ремонту й наслідки для власного рахунку. Гнів обіцяв швидку й майже безкровну відповідь: вода зникне, Лариса не витримає, Андрій перестане поступатися. Такий простий ланцюжок заспокоював, бо дозволяв не повертатися до квартири віч-на-віч зі зрадою. Оксана ще не розуміла, що чоловік, звиклий купувати тишу, і цю проблему розв’яже не відмовою, а чужими грошима.
Під ранок Оксана повернулася до майстерні. Вона постелила в кутку старий матрац, укрилася шматком щільного жакарду й заснула важким сном. Два дні вона жила очікуванням. Купувала недорогу випічку в кіоску біля станції, заварювала розчинну каву й здригалася від кожного дзвінка. Їй здавалося, що Андрій ось-ось повідомить про катастрофу й зізнається, що не впорався.
Час вимірювався не годинами, а гудками потягів і рідкісними сигналами телефону. Уночі холод не давав заснути, удень шум станції заважав думати. Оксана знову й знову уявляла мить, коли Лариса зажадає поїхати, а Андрій уперше відмовиться оплачувати її зручність. Вона трималася за цю картину, бо іншого плану повернення додому поки не мала. Що довше не було дзвінка, то сильніше надія змішувалася з тривогою.
Прокидаючись, вона насамперед перевіряла телефон. Андрій не дзвонив, і кожен випадковий короткий сигнал змушував серце провалюватися. Удень Оксана намагалася працювати: знімала стару тканину, сортувала скоби, міряла поролон. Руки виконували звичні рухи, але в голові постійно виникала кухня з переповненою мийкою. Іноді її охоплювала провина перед сусідами знизу. Тоді Оксана майже йшла назад, щоб прибрати корок, однак уявляла Ларису у своєму домі й знову лишалася. План мав швидко закінчитися від’їздом непроханої гості; в можливість іншого розвитку вона не вірила.
Телефон задзвонив надвечір другого дня. На екрані з’явилося ім’я Валентини Семенівни. Оксана відповіла навмисне спокійно, ніби й справді перебувала на палубі далеко від дому. Сусідка говорила швидко й тривожно: кухню затопило, аварійна служба не змогла усунути щільний засміч, а запрошений майстер довго витягував із труби набивний матеріал.
Оксана вдавала поганий зв’язок, але сама розрізняла кожне слово. Сусідка розповідала, як вода пішла через край мийки, як майстер спершу не повірив у звичайний засміч, а потім витяг зі стояка щільний клубок ватину. За терміновий виклик Андрій заплатив набагато більше, ніж зазвичай. Поки Валентина Семенівна перелічувала наслідки, Оксана чекала єдиного: повідомлення, що Лариса зібрала дітей і пішла.
— Лариса поїхала? — вихопилося в Оксани.
Сусідка здивувалася. Лариса нікуди не збиралася. Вона кричала на весь під’їзд, вимагала новий килим замість намоклого й звинувачувала Андрія в тому, що він привіз дітей у непридатний дім. Чоловік бігав між банком, магазином і квартирою, оплачував терміновий ремонт, обігрівачі й зіпсовані речі.
Оксана похолола. Зарплата Андрія очікувалася лише за тиждень, а вільних сімейних грошей після оплати круїзу майже не лишилося. Валентина Семенівна помовчала, а тоді зізналася: сусід ходив до банку й зняв кошти з рахунку, який дружина називала своїм робочим фондом.
Сусідка випадково почула й пояснення Андрія. Він запевняв Ларису, що візьме гроші з накопичень майстерні, бо Оксана все одно нескоро перевірить рахунок. Отже, рішення не було поспішною помилкою біля банківського віконця. Чоловік точно знав, кому належать кошти, навіщо вони зібрані й чому відсутність дружини дозволяє розпорядитися ними без дозволу. Оксана повільно опустилася на матрац. Її спроба вигнати загарбницю обернулася проти неї самої…
