У шлюбну ніч теща побачила, що зять небезпечно поводиться з її донькою, і втрутилася без зайвих слів

Павло вибрав місце не випадково: наступного дня в будинку культури збирали власників земельних паїв. Він мав представити їм проєкт нового підприємства. Приїдуть місцеві чиновники, жителі селища, люди, які вже продали йому ділянки. Якщо Оксана погодиться при такому зібранні, остання перешкода зникне. Якщо відмовиться, Павло спробує зробити винними її та матір.

Ніна Василівна сказала, що спершу треба з’ясувати, які папери він приготував до зборів. Тарас дізнався: договір з інвестором є в секретаря сільськогосподарського кооперативу Ірини Мельник. Раніше вона вела бухгалтерію в Коваля, потім пішла після конфлікту.

Телефоном Ірина відповідала холодно. Почувши прізвище колишнього начальника, сказала, що більше в його справи не втручається. Галина розповіла про землю дітей. Секретарка повторила: це її не стосується.

— А коли він візьметься за наступну родину? — спитала Галина.

Запала довга пауза. Потім Ірина призначила зустріч за годину біля старого млина й попросила нікому не казати, хто їм допомагає.

Навколо кам’яних стін лежав незайманий сніг. Даху давно не було, жорна поросли мохом, біля води стирчало колесо з обламаними лопатями. Ірина чекала під навісом, міцно притискаючи сіру папку. Вона не відразу випустила її з рук.

— Людям обіцяли сучасне виробництво й робочі місця. Заради цього багато хто віддав паї майже за безцінь. А потім я побачила, скільки за договором платять самому Павлові. Удесятеро більше.

Вона розгорнула схему. Червона лінія йшла через яблуні, перетинала подвір’я й виходила до млина. Прямий під’їзд від шосе був головною умовою інвестора. До кінця місяця Коваль зобов’язаний передати ділянку; інакше доведеться повертати аванс і платити величезну неустойку.

— Чому він узагалі обіцяв нашу землю? — спитала Оксана. — Ми ж нічого не продавали.

Ірина вийняла додаток до попереднього договору. Внизу стояв підпис Оксани Бондаренко. Дівчина дивилася на нього, не вірячи очам.

— На цьому аркуші я не розписувалася.

Дорошенко зауважив, що підпис дуже схожий. Оксана згадала: Руслан не раз давав їй чисті аркуші й просив розписатися, нібито пробував оформлення весільних запрошень. Тоді це здавалося милою вигадкою. Тепер Галина стиснула зуби — навіть ця гра могла знадобитися йому для підготовки підробки…