У ватажка банди роками нічого ТАМ не виходило, аж поки не з’явилася бідна медсестра

За кілька днів Марина спустилася на кухню по воду й побачила Лідію Ярош на чолі стола. Перед економкою лежала бухгалтерська книга в тканинній палітурці, поруч вистигав чай. Лідія підраховувала тижневі витрати з тією самою зосередженістю, з якою робила це тридцять чотири роки.

Марина сіла навпроти й дістала з кишені записку, складену вчетверо. Вона зберігала її від кінця зими.

— Ви знали про машину? Про нове скло, шини й усе інше?

Лідія побіжно глянула на аркуш, але спершу закінчила стовпчик і провела під ним риску.

— Гроші дав він. Але що саме треба зробити з машиною, вирішила я.

Марина нічого не сказала.

— Наприкінці січня Богдан розпорядився купити вам усе необхідне, не уточнивши, що саме вважати необхідним. Я сама оглянула автомобіль, викликала механіка й обрала зимові шини. Ви щосуботи їздили прибережною дорогою, а я знаю її вже тридцять чотири роки.

Лідія перегорнула сторінку.

— Він навіть не підозрював, що з вашою машиною щось не так. Здається, жодного разу на неї уважно не глянув.

Марина підвелася, підійшла до раковини й відкрила воду, але майже відразу закрутила кран, не встигнувши наповнити склянку. У неї всередині все різко похололо, і їй стало ніяково через власне розчарування.

— А записку написав він, — додала Лідія, не відриваючись від книги.

Марина швидко обернулася.

— Коли все було готове, я попросила Богдана лишити кілька слів, щоб покласти аркуш на водійське сидіння. Думала, йому вистачить трьох секунд. Він просидів за цим столом сорок хвилин, а мені довелося двічі повертатися й нагадувати.

Олівець знову засковзав сторінкою.

— Наступного ранку в кошику лежали зім’яті чернетки. Я їх не читала.

За вікном вітер ворушив кущі, на яких тільки-но з’являлося молоде листя. Марина розгладила стару записку пальцями.

— Лідіє, чому тоді ви прийшли саме до мене?

Економка завершила останній розрахунок, перевірила підсумок і відклала олівець.

— Три різні контори передали мені досьє двохсот одинадцяти кандидатів. Я збирала їх понад рік і прочитала кожне. Понад сорок людей мали більший досвід. Послуги більш як десятка з них коштували помітно дешевше.

Вона закрила книгу.

— Із усіх двохсот одинадцяти тільки вас звільнили за те, що ви відмовилися відступити від правди. У цьому домі можна купити майже все: лікарів, адвокатів, людей, готових підписати потрібну угоду або дати потрібні свідчення. Мені була потрібна не просто вміла медсестра, Марино. Я шукала людину, яку не змусиш додати до правди зручну брехню.

Тепер перший візит Лідії постав інакше. Її різкі запитання, конверт без назви й відмова вмовляти були не дивинами суворої економки, а останньою частиною довгого відбору. Вона перевіряла не лише професійний досвід. У домі, де будь-яке свідчення мало ціну, медичних знань було замало. Потрібен був той, хто одного разу вже втратив роботу, але не відступив від власного свідчення.

Лідія взяла книгу й вистиглу чашку.

— Ось і вся відповідь.

Вона вийшла з кухні, залишивши Марину саму…