Усе село дивувалося дивному даху старенької, аж поки перші морози не показали, навіщо їй були потрібні гострі кілки

Лариса прокинулася в холодному поту. За вікном мрячив дрібний крижаний дощ, і до світанку вона більше не склепила очей. Рано-вранці Кирило приніс термос із гарячим чаєм і добру новину: університетський фахівець зацікавився незвичною покрівлею й погодився приїхати наступного дня. Під час розмови він також згадав тривожні прогнози. Очікувалися незвично сильні зимові шторми, тож деякі поселення вже готували укриття й аварійні запаси.

Збіг зі снами змусив Ларису зіщулитися. Кирило визнав, що від системи Павла може залежати, чи встоїть будинок, чи буде зруйнований. Решту ранку господиня присвятила прибиранню, випічці й пошукам документів на ділянку. Уперше вона збиралася не виправдовуватися, а доводити, що за дивним дахом стоїть знання. Близько полудня біля хвіртки зупинився білий позашляховик. Із нього вийшов повнуватий сивуватий чоловік років п’ятдесяти п’яти. Самовпевнену неквапливу ходу Лариса впізнала миттєво.

Артем постукав так, ніби й досі мав право заходити без запрошення.

— Відчиняй, Ларо. Це я.

Вона набрала повітря й розчинила двері рівно настільки, щоб самій залишитися в прорізі.

— Що тобі потрібно?

Артем удав образу: майже тридцять років не бачилися, а колишня дружина навіть не запрошує його зайти. Отримавши тверде «ні», він розсміявся знайомим сміхом, яким завжди підкреслював свою зверхність. Потім заговорив про її труднощі й своє бажання допомогти.

— Подивися на будинок: старий, занедбаний. На даху взагалі незрозуміло що. З тебе все селище сміється. Я чув, що в тебе фінансові труднощі й суперечка з адміністрацією. Продай нерухомість мені за нормальною ціною. Я розрахуюся з банком, а тобі ще й залишаться кошти, щоб почати спокійне життя в теплiшому місці.

— А твоя вигода в чому?

— Хіба погано допомогти матері власної доньки?

Лицемірство було настільки відвертим, що Лариса ледь не всміхнулася. Вона нагадала, як він зник, не допомагав грошима й не цікавився дитиною. Артем кілька митей і далі грав доброчинця, але потім його обличчя стало жорстким.

— Гаразд. Мені відомі люди, які скуповують землю під туристичні об’єкти. У тебе вигідна ділянка. Я куплю її, потім перепродам дорожче й зароблю на різниці. Звичайна угода.

— Цей будинок ми з Павлом будували власними руками. Він не продається.

— Подумай. Якщо захочу, твоє життя стане набагато складнішим.

За спиною Артема пролунав голос Кирила, який ввічливо спитав, чи не потрібна допомога. Непроханий гість різко обернувся й зажадав не втручатися в сімейну розмову. Кирило представився сусідом і помічником Лариси, а тоді нагадав їй про призначену зустріч з університетським фахівцем.

— Який ще фахівець? — насторожився Артем.

— Із захисних конструкцій, — відповів Кирило. — Тут незвична, але дуже цікава інженерна робота.

Поки чоловіки стояли один навпроти одного, Лариса особливо виразно побачила різницю між ними. Артем говорив про вигоду й прикривав погрози усмішкою; Кирило нічого не отримував від цієї історії, але все одно прийшов, бо помітив чужу тривогу. Від цього простого порівняння страх трохи послабшав. Артем, як і раніше, вмів тиснути на болюче, однак тепер перед ним була не покинута колись молода жінка з дитиною, а господиня дому, яка пережила втрату й навчилася ухвалювати рішення сама. До того ж уперше поруч був хтось, готовий підтвердити її слова.

Артем зрозумів, що продовжувати тиск при свідкові безглуздо. Він вклав у долоню колишньої дружини зім’ятий папірець із номером і звелів не зволікати з рішенням. Коли позашляховик зник, Лариса зізналася Кирилові: колишній чоловік діє, як і раніше, нахабно й напевно не відступить. Молодий тесля подивився на будинок і спокійно пообіцяв зробити все, щоб господиня його зберегла…