Усі вже готувалися до прощання, коли дідусь підійшов ближче й зрозумів, що щось не сходиться

Наступного дня Михайло Степанович, майже не помічаючи того, що відбувається довкола, заходився клопотатися похороном. Він діяв ніби уві сні й лише погоджувався з усім, що йому казали. Старий вирішив узяти Ладу із собою: собака була частиною їхньої родини й теж мала попрощатися із Софією. Коли настав день прощання, до сільської церкви прийшли майже всі жителі села. Люди плакали, обіймали вбитого горем чоловіка, висловлювали співчуття, але він чув їх ніби здалеку. Лада весь час сиділа поруч і не зводила напруженого погляду з труни.

Коли молитва закінчилася й кришку почали опускати на труну, собака раптом схопилася. Церкву оголосив гучний, тривожний гавкіт. Люди розгублено перезиралися, не розуміючи причини такої зміни. Лада кинулася вперед, загарчала й не давала закрити труну. Михайло Степанович спробував утримати її за нашийник, але собака виривалася, а її гавкіт ставав дедалі відчайдушнішим.

І тоді крізь гавкіт і приглушений плач старий почув дивний звук. Зсередини долинуло щось схоже на слабкий стогін…