Усі заздалегідь обговорювали зовнішність нареченої, однак перший же погляд на неї змусив гостей замовкнути

У залі запанувала цілковита тиша. Роман вихопив папір і гарячково вдивився у відбиток. Він кілька разів повторив, що помилка неможлива, а потім різко повернувся до Олега Берга. Запитання пролунало раніше, ніж чоловік устиг зрозуміти, що видає їхній зв’язок: «Що ви зробили?» Олег наказав йому замовкнути. Роман підвищив голос і нагадав, що документи йому подали як справжні. Друга вимога замовкнути остаточно зруйнувала ретельно підготовлену легенду.

Максим ступив у прохід і запитав Олега прямо, чи це він організував провокацію. Той кілька секунд намагався зберігати байдужість, але потім коротко й зло розсміявся. «Так, я», — кинув він. Вєтрових роками ставили за приклад, їхня компанія отримувала найкращі проєкти й довіру партнерів, тоді як батько Олега колись розраховував очолити спільне підприємство. Однак дід Максима отримав контрольний пакет і витіснив конкурента з управління. Родина Бергів вважала це приниженням і багато років прагнула довести, що успіх Вєтрових побудований нечесно.

«Ви знайшли мене, передали ці папери й назвали їх справжніми, — промовив Роман. — Ви від самого початку знали, що це підробка?» Олег озирнувся на охорону, і витримка остаточно зрадила йому. «Так, знав! Я заплатив за ці папери!» — зірвався він. Виконавці зістарили аркуші, підібрали чорнило й ретельно відтворили підпис покійного Вєтрова, але використали печатку, що не відповідала вказаній даті. Для публічного обвинувачення Олегові потрібна була людина, не схожа на найнятого провокатора. Тому він обрав Романа, який багато років вивчав старі чутки про втрачену сімейну спадщину, показав йому підробки й переконав, що той зможе відновити справедливість.

Роман дивився на нього з жахом. Він приїхав не заради помсти й щиро вважав, що захищає пам’ять ошуканих людей. Олег відповів, що збрехав, бо заради відплати вважав допустимою будь-яку брехню. Максим коротко кивнув охороні, і працівники перехопили Олега біля виходу, а потім відвели до сусіднього приміщення до приїзду поліції. Ще кілька хвилин тому його сміх мав стати знаком перемоги; тепер у ньому чулося лише безсилля й поразка.

Крістіна не підводила голови. Ранкові натяки дядька, його дивна впевненість і власні насмішки з Аліси раптом склалися в одну ганебну картину. Гості, готові повірити першому ж обвинуваченню так само легко, як повірили пліткам про наречену, уникали дивитися одне на одного. Максим же думав про те, наскільки близько брехня підійшла до своєї мети. Їй забракло лише однієї правильно обраної деталі — печатки, яка з’явилася на шість років пізніше за вказану дату…