Усі заздалегідь обговорювали зовнішність нареченої, однак перший же погляд на неї змусив гостей замовкнути

Роман зупинився перед Максимом, опустив голову й попросив вибачення. Він зізнався, що не перевірив папери як слід, бо надто хотів побачити в них підтвердження давніх підозр. Усі чекали різкої відповіді. Максим мав право на гнів: незнайомець зупинив його весілля, публічно звинуватив покійного батька й ледь не зруйнував довіру до родини. Але він підійшов до Романа й простягнув руку.

— Підведіться. Ви визнали помилку одразу, щойно зрозуміли, що вас використали. Тепер у вас є можливість допомогти встановити всю правду.

Роман випростався, не приховуючи сліз. Він звик вважати благородство красивим словом із чужих біографій, а тепер побачив його у вчинку людини, яку щойно намагався осоромити. Лідія зібрала документи й передала їх юристам. Ведучий церемонії дочекався, поки двері за працівниками охорони зачиняться, і запитав Максима й Алісу, чи готові вони продовжити.

Аліса мовчки кивнула. Максим подивився на неї, але перш ніж ведучий повернувся до тексту, попросив ще хвилину. Він говорив тихо, хоча в притихлій залі кожне слово було чутно:

— Я хочу попросити вас лише про одне. Не знімайте вуаль тому, що гості вважають, ніби мають право побачити ваше обличчя. Не робіть цього через традицію, камери чи чуже зацікавлення. Відкрийтеся лише тоді, коли самі будете готові.

У Аліси защипало очі. З дитинства довколишні намагалися вирішувати, коли їй ховатися, а коли показуватися: спершу шанувальники вимагали фотографій, потім батько заради безпеки перетворив її невидимість на правило, а тепер публіка чекала викриття. Максим виявився першим чоловіком, який не попросив довести ні красу, ні потворність. Він повернув їй право самій обрати мить. Аліса повільно піднесла руки до мереживного краю, розуміючи, що більше не хоче ховатися…