Велика гарна квітка здавалася звичайною покупкою чоловіка, аж поки випадковість не розкрила її таємницю

Увечері Марина поїхала до дому Черненків. Не для зустрічі — лише побачити місце, де виросла Аліна. Будинок був двоповерховий, з теплим світлом у вікнах і горобиною біля хвіртки. На ґанку стояла Наталія Юріївна в домашньому кардигані, говорила по телефону. За хвилину з-за рогу з’явилася Аліна з папкою малюнків і пакетом корму для кішки.

Наталія ступила назустріч, забрала пакет, щось сказала. Аліна раптом притислася до неї так, як притискаються до людини, в якої можна сховатися від світу. Жінка обійняла її міцно, впевнено, звично, без найменшого сумніву у своєму праві.

Марина стояла за деревом на іншому боці вулиці й не могла відвести погляду. У сумці лежав результат тесту. На папері було написано, що Аліна — її донька. А біля хвіртки жива дівчина трималася за жінку, яку любила як матір.

Найстрашніше, зрозуміла Марина, було ще попереду.