Він був багатий і самотній… аж поки на його порозі не з’явилася вона

Квітень приніс грози. Третій день лив дощ, низькі хмари затягли небо, земля розповзалася під ногами. На пасовищах з отеленням давали раду працівники, а Андрій скористався негодою, щоб узятися до паперів, які назбиралися.

Тепер Оксана вранці прибирала його кабінет. Поки він снідав, вона витирала полиці, мила вікна. Кілька разів Андрій помічав, що біля столу дівчина затримується довше, ніж потребує прибирання. Одного разу навмисне вийшов і лишився біля дверей, спостерігаючи крізь щілину.

Оксана читала договір на постачання худоби. Не розглядала з цікавості, а швидко й звично водила очима по рядках, ледь ворушачи губами. Потім узяла перо, вмочила в чорнило й зробила короткий запис на полях.

Андрій увійшов. Вона сіпнулася, перо випало з пальців.

— Що це означає?

— Пробачте. Я лише… — Оксана глянула на забруднену руку. — Там неправильно пораховано. Не втрималася й позначила.

Він нахилився над папером. У витратах на перевезення й справді була помилка. На вигляд дрібниця, але при розрахунку за договором довелося б переплатити цілих дві сотні.

— Отже, і договори вмієте перевіряти. І рахунки.

— Мене мама…

— Досить про економку.

Андрій обійшов стіл. Те, що виправлення виявилося правильним, тільки дужче дратувало його: дівчина допомогла йому і водночас дала нову причину не вірити жодному своєму поясненню.

— Ви читаєте ділові папери так, ніби постійно з ними мали справу. Хто вас цього навчив? Хто ви така?

Оксана стиснула губи. Чулися дощ за вікнами й тріск полін…