Він підняв руку, як робив раніше, але людина в жіночому одязі виявилася зовсім не тією, кого він очікував побачити

— Довго ще будеш шарудіти? — Мирон постукав кісточками пальців по столу. — Води налий.

Олеся поставила перед ним склянку. Він зробив кілька ковтків, скривився й ударив склом об стіл так, що вода розхлюпалася по скатертині. Вона бачила, як прозора рідина вбирається в тканину, і чомусь думала не про пляму, а про те, що скатертину завтра доведеться прати до блиску, інакше це теж стане приводом. У домі Мирона будь-який предмет міг раптом перетворитися на доказ її провини.

— Крижана.

— Вона з фільтра, кімнатної температури.

— Не сперечайся.

Долоня Мирона з розмаху лягла на стіл. Склянка підстрибнула, по білій тканині поповзла мокра темна пляма.

— Якщо я сказав крижана, значить, крижана. Завтра комісія, мені ще горло зірвати бракувало. У цьому домі все шкереберть: ні тепла, ні ладу, ні нормальної дружини.

Олеся потягнулася по ганчірку. Мирон перехопив її праве зап’ястя з такою точністю, ніби заздалегідь знав, де болить. Пальці зім’яли рукав, знайшли старий синець, втиснулися в нього. Біль спалахнув від кисті до плеча, гарячий і гострий. Олеся прикусила щоку, щоб не скрикнути.

— Слухай сюди, — сказав він уже майже пошепки. Від цього ставало страшніше, ніж від крику. — Якщо завтра я повернуся, а тут знову буде свинарник, якщо ти знову зустрінеш мене своєю кислою пикою, я весь твій антикваріат запхаю тобі в горло. Зрозуміла?

Він дивився їй просто в очі, вишукуючи страх, і, звісно, знаходив його.

— Зрозуміла, Мироне.

— От і добре. Вечерю неси.

Він розтиснув пальці, ніби відкинув непотрібну річ, і відразу дістав телефон. Олеся лишилася стояти над розповзлою калюжею, притискаючи руку до живота. Завтрашній вечір уже здавався призначеною стратою, якщо тільки вона не зуміє до того часу стати невидимою…