Він підняв руку, як робив раніше, але людина в жіночому одязі виявилася зовсім не тією, кого він очікував побачити

Дзвінок розітнув кухонну тишу несподівано гучно. Мирон глянув на екран, і його обличчя змінилося з лякаючою легкістю: злість зникла, плечі розслабилися, губи розтягнулися в теплій діловій усмішці. Домашній хижак за секунду вдягнув голос доброго приятеля.

— Ромчику! Здоров, дорогий. Звісно, пам’ятаю. Як хлопці? Усе ще ганяєте м’яча на вихідних?

Олеся поставила перед ним тарілку з розігрітим м’ясом. Мирон, не перериваючи розмови, відрізав шматок, спробував і відразу скривився. Долонею прикрив мікрофон і процідив майже беззвучно:

— Пересушила. Їсти неможливо.

За мить він уже сміявся в слухавку.

— Та кинь, Ромо, які рахунки між своїми. Завтра до тебе покрівельників відправлю, нормальних хлопців. За мій рахунок, потім зведемо. Свої ж люди.

Він недбало клацнув пальцями й самими губами наказав:

— Сіль.

Олеся підсунула сільничку. Мирон навіть не подивився на неї.

— Та дружина годує так, що встати важко, — голосно сказав він, вкладаючи в голос показну ніжність. — Золото в мене, а не жінка. Бережу її.

Він ще хвилину перекидався добродушними фразами, потім натиснув відбій. Усмішка сповзла з обличчя миттєво, як погано приклеєна маска. Олеся щоразу дивувалася цій легкості перевтілення: для чужих Мирон умів бути щедрим, веселим, надійним, майже турботливим. Лише вдома, коли свідків не лишалося, з нього сходила зовнішня позолота, і під нею проступав холодний метал.

— Зовсім Роман береги поплутав. Думає, я йому дах за гарні очі перекрию. На матеріалах зріжу так, що сам дякуватиме.

— Але ж ти сказав йому, що за свій рахунок, — необережно сказала Олеся, витираючи стільницю.

Мирон підвів на неї погляд. Він був гострий і холодний.

— Ти вирішила перевіряти мої розмови?

— Ні. Я просто не зрозуміла.

— Тобі й не треба розуміти. Твоя справа — подати, прибрати й мовчати. Хліб наріж. І рівно, не кромсай, як у їдальні.

Олеся взяла ніж. Пальці тремтіли не відразу помітно, але ніж усе одно пішов по скоринці трохи навскіс.

Сім років тому, коли Мирон уперше з’явився в читальній залі, вона не побачила в ньому небезпеки. Він прийшов по старі схеми міської забудови: упевнений, чисто виголений, у дорогому пальті, із запахом терпких парфумів. Він усміхнувся їй так, ніби у величезній тихій залі помітив тільки її.

— Ви мене врятуєте? — спитав він тоді, легко спираючись на кафедру. — Горять строки, потрібен план комунікацій старого центрального кварталу за початок вісімдесятих.

— Заповніть формуляр, будь ласка.

— А якщо я запрошу вас на найкращу каву в місті? Паперової тяганини поменшає?

Вона почервоніла й розсердилася на себе за це. Він дивився просто, тепло, з інтересом, який тоді здавався щирим. Мирон умів здаватися надійним. Коли в Олесі потекла труба, увечері прийшов майстер, тверезий і ввічливий, присланий ним. Коли сусіди шуміли після півночі, Мирон один раз піднявся до них, і на майданчику запанувала тиша. Поруч із ним вона почувалася за стіною — кам’яною, міцною, захисною.

Пастка зачинялася не з клацанням, а м’яко, майже лагідно. На першому році шлюбу він казав:

— Навіщо тобі ця нервотріпка? Твоя Дарина спілкується з тобою так, ніби командує складом на пероні. Ти надто м’яка для її грубості. Давай на кілька днів вимкнемо телефон і побудемо вдвох.

Олеся вірила, що це турбота. Потім він узявся до роботи.

— Для чого ти тягаєшся в бібліотеку за копійки? Там усі на тобі їздять. Я заробляю достатньо. Сиди вдома, займайся своїми палітурками для душі. Зарплатну картку віддай мені, я оплачуватиму квартиру й продукти. Навіщо тобі тримати в голові всі ці рахунки?

Вона віддала. Добровільно вклала йому в руки ключі від власного життя, а потім довго дивувалася, чому двері стали замикатися зсередини вже не нею. Спершу це здавалося зручністю: не треба думати про платежі, звіряти чеки, сперечатися з касирами. Потім зручність перетворилася на прохання про дрібні гроші на хліб, на звіти за кожну покупку, на принизливі погляди на чек, де він вишукував зайвий йогурт чи пачку чаю. Але на той час Олеся вже звикла виправдовуватися раніше, ніж її звинуватять…