Він вважав нормальним привезти свекруху в нашу квартиру, аж поки не почув, що мої батьки теж залишаються

О п’ятій годині пролунав дзвінок. Остап підвівся неохоче, вирішивши, що це кур’єр або сусід із черговим проханням. Він прошаркав до дверей, клацнув замком — і завмер.

На порозі стояли Степан Васильович і Галина Петрівна. Батько Дарини виглядав як пам’ятник фізичній праці в русі. В одній руці він тримав важкий металевий ящик з інструментами, схожий на скриню для серйозних скарбів, у другій — величезний мішок, з якого стирчали держаки якихось садових інструментів.

Галина Петрівна стояла поруч із таким виглядом, ніби вже подумки переставила всю кухню. У руках у неї були дві трилітрові банки з темно-бордовим маринадом і в’язка сушеного часнику. Її погляд швидко ковзнув по передпокою, по крихтах біля дивана, по коробці з-під чипсів — і став майже урочистим.

— Здоров будь, господарю, — прогримів Степан Васильович, заходячи без зайвих церемоній і плечем м’яко, але невідворотно відсуваючи приголомшеного зятя. — Приймайте допомогу.

— Мамочко, тату! — Дарина вийшла з кухні повільно, перевальцем, але обличчя її сяяло так щиро, що в Остапа сіпнулося око. — Як же добре, що ви приїхали.

Вона обійняла батьків і стала так, ніби випадково перекрила їм шлях назад. Утім, відступати ці двоє явно не збиралися.

Остап притулився до стіни. Його нижня щелепа трохи відвисла, а погляд став порожнім, як екран після вимкнення живлення.

— Дарин, — вичавив він. — Що відбувається? Які батьки? У нас моя мама зараз буде.

Дарина розплющила очі зі зразковою невинністю.

— Любий, ти ж узяв відпустку для сімейного відпочинку. Я вирішила, що мої батьки теж поживуть у нас. Ти будеш і їм допомагати. Раз уже вдома цілий місяць.

Остап захлинувся від обурення.

— Ти все перекрутила! Я говорив про свою маму. Про мою. Це взагалі інше.

Степан Васильович розкотисто засміявся. Він поставив ящик на підлогу, і десь у серванті жалібно дзенькнуло скло.

— Та годі, зятю. Сім’я є сім’я. Одна мама — затишок, дві мами — подвійний затишок. А двоє чоловіків у квартирі — це вже не відпочинок, а шанс нарешті довести житло до ладу.

Він ляснув Остапа по плечу так дружньо, що той ледь утримався на ногах.

— Даринка сказала, у вас плінтуси ворушаться і кран плаче. Я привіз прокладки, перфоратор і саморізів із запасом. Місяць проведемо красиво…