Він знайшов наречену в хащі ледь живою, але найбільше його вразило її тихе попередження

Двері сусідньої кімнати тихо рипнули. Марина зайшла у великій вовняній кофті Тараса, рукави якої закривали їй пальці, й сіла навпроти.

— Це була Лариса?

— Вимагала повернути тебе. А коли я спитав про Данила, поклала слухавку.

Марина помовчала, потім попросила розповісти, що пов’язувало їх у молодості. Тарас не любив повертатися до того часу, але зараз слова виходили самі. Він зустрів Ларису на танцях у сусідньому місті; після цього вона переїхала до нього й три роки жила в сторожовому будинку. Тарас вважав їх родиною, аж поки одного дня вона не сказала, що задихається серед лісу й більше не може лишатися поруч.

Того ж дня Лариса пішла до Павла. Тарас вирішив, що їй забракло грошей, зручностей і становища, але прямого пояснення так і не отримав. Усі наступні роки він перебирав власні помилки, ніби десь серед них існувала одна, здатна виправдати її раптовий вибір.

— Якщо Данило ваш син, вона сама не зізнається, — сказала Марина. — Надто багато доведеться зруйнувати.

На світанку Тарас подзвонив Миколі й нагадав про недопалок. Поліцейський бурчав, що дослідження потребує часу й офіційних погоджень, але після наполегливої розмови пообіцяв пришвидшити перевірку. Тарас нічого не пояснив, лише сказав, що результат може виявитися головним доказом.

Ближче до полудня до будинку прийшла Лідія Петрівна, сусідка Коваленків. Вона йшла пішки, постійно озиралася й почала говорити ще біля хвіртки, ніби боялася затриматися бодай на хвилину. У ніч зникнення Марини їй не спалося; близько першої вона сиділа біля вікна й бачила, як від садиби в бік озера виїхав темний довгий позашляховик.

— За кермом була жінка, — прошепотіла Лідія. — Місяць світив просто на дорогу. Я впізнала профіль Лариси. Вона їхала сама й увімкнула фари лише за поворотом.

Свідка схлипнула. Вона не хотіла втручатися у справи впливової родини, але після чутки про знайдену дівчину більше не могла мовчати. Тарас попросив її повторити все Миколі офіційно, однак Лідія злякалася й сказала, що спершу мусить подумати.

Провівши її, він довго дивився на порожню стежку. Тепер був свідок — жива людина, здатна пов’язати машину з Ларисою. Саме тому Тарасові стало не легше, а тривожніше.

Увечері Марина вперше сама взяла телефон. Вона подзвонила Данилові й сказала, що жива, перебуває в безпеці й скоро все пояснить. У відповідь він почав просити адресу й запевняти, що негайно приїде.

— Даню, зачекай іще трохи. Якщо віриш мені, постав матері одне запитання. Де вона була в ніч мого зникнення — з першої до другої?

Данило кілька секунд мовчав, не розуміючи, чому обоє вимагають одного й того самого. Марина не стала сперечатися й завершила розмову. Після дзвінка її руки більше не тремтіли: страх поступово відступав перед рішучістю.

Микола зв’язався з Тарасом близько дев’ятої вечора. Говорив незвично офіційно, і ця сухість одразу видала серйозність результату. На недопалку знайшли слину й помаду, а зразок вдалося порівняти з матеріалом, який Лариса кілька років тому добровільно надала як свідок в іншій справі.

— Помилки немає? — перепитав Тарас.

— Збіг повний. Недопалок належить Ларисі Коваленко.

Тарас опустив телефон і подивився на Марину. У її очах не було тріумфу, лише важке підтвердження того, що вона й так знала від самого початку. Тепер у них з’явився доказ присутності Лариси саме там, де зв’язану наречену залишили замерзати…