Ворона три дні билася в скло автобуса на одному повороті. Водій відмахувався — а потім вийшов

Першою зазвичай ішла Ганна, слідом бігли діти з бідончиками. Мокра земля, просякнута дощем трава і дріт на рівні обличчя не лишали випадковому перехожому жодного шансу. Досить одного дотику — і допомогти вже ніхто не встигне.

Михайло повільно відступив назад, боячись випадково зачепити гілки, потім вискочив із кущів і закричав незнайомим, зірваним голосом:

— Усім стояти! До стежки не підходити! Там обірваний дріт, лінія під напругою!

В автобусі миттю стихли обурені голоси. Пасажири завмерли біля вікон, дивлячись, як їхній сивий водій розмахує руками біля кущів. Про електричку й зірваний розклад більше ніхто не згадував.

Лише тепер Михайло підвів голову. У розвилці похиленої опори темніло гніздо. Ворона влаштувала його тут іще навесні й увесь цей час жила просто над небезпечним місцем. Вона бачила, як після першого удару блискавки дріт зачепився за кущі, а потім ніч за ніччю опускався до стежки. З висоти птах спостерігав, як уранці під ним проходять жінки й пробігають діти. Три доби вона намагалася зупинити саме цей автобус і відвести його водія до прихованої в кущах небезпеки.

Ворона билася в скло не тому, що віщувала смерть. Вона намагалася їй запобігти. З дороги дріт цілком ховали низина й густий ліщинник. Автомобілі один за одним пролітали повз, а люди за кермом не помічали того, що птах бачив зі свого гнізда.

Михайло дістав телефон. Пальці тремтіли так сильно, що він не відразу влучив у потрібні цифри. Спершу додзвонився до екстреної служби, потім зв’язався з аварійною бригадою електромереж.

— Поворот біля лісосмуги, стежка до джерела, — квапливо пояснював він. — Дріт обірваний і висить над проходом. Напруга є, іскрить. Тут щоранку ходять люди. Вимикайте лінію й пришліть бригаду якнайшвидше!

Йому веліли нікого не підпускати до кущів до приїзду фахівців. Михайло виламав довгу ліщинову жердину, поклав її впоперек стежки й розтягнув зверху свою робочу куртку. Потім сам став перед саморобною перепоною, широко розставивши руки.

— За кущі ані кроку! — кричав він кожному, хто наближався. — Там уб’є!

Сивий, промоклий і зблідлий від пережитого, він виглядав так рішуче, що сперечатися з ним ніхто не наважувався. Невдовзі з-за повороту з’явилася Ганна з порожнім відром. Побачивши Михайла впоперек звичної стежки й куртку на жердині, жінка зупинилася.

— Господи, що сталося? — прошепотіла вона.

Відро випало з її руки й із різким бляшаним дзвоном покотилося узбіччям. Пасажири один за одним вийшли з автобуса. Чоловік із рюкзаком обережно зазирнув між гілками, помітив сині іскри й відсахнувся. Барва повільно зійшла з його обличчя.

— Тут же діти ходять, — пробурмотів він. — Дарина сьогодні вранці могла піти по воду.

Школярка, що стояла в нього за спиною, теж зблідла. У цю мить з боку колонки з’явилася сусідська дівчинка Софійка з двома невеликими бідонами. Вона впевнено прямувала просто до небезпечного проходу.

— Стій, мила! Назад! — закричав Михайло.

Він устиг перехопити дитину за плечі за два кроки від кущів і розвернув до дороги. Софійка побачила його обличчя, перестала пручатися й мовчки відступила. Чорний дріт і далі ледь помітно погойдувався там, куди вона щойно збиралася ступити…👉Продовження, натисніть на кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇