Випадкова знахідка на кладовищі змусила могильників зупинити роботу й покликати свідків

— Так. Дівчинка була жива. А Марія тоді лежала непритомна. І в мене раптом з’явилася думка. Така ясна, ніби хтось уклав її мені в голову. Я вирішила зробити їй так само боляче, як вона зробила мені.

— Що ви зробили? — голос Ніни зірвався.

— Підмінила дітей. Сказала Марії, що її донька померла.

У кімнаті зависла тиша. Ніна вхопилася за спинку стільця, щоб не впасти.

— А лялька? — спитала вона. — Як лялька опинилася в труні?

Віра повернула до неї обличчя. На губах знову з’явилася слабка, страшна усмішка.

— Просто захотілося. Щоб вона все життя ходила до ляльки, а не до дитини. На похороні вона поховала мертву дівчинку. А наступної ночі я заплатила одному п’яниці пляшкою й невеликою сумою. Він викопав трунку. Я поміняла тіло на ляльку.

Ніну затрусило. Їй здавалося, що в одній людині не може бути стільки жорстокості.

Марія. Андрій. Дитина.

Три життя. Ні, більше. Бо цей біль отруїв усе навколо.

— Де донька Марії? — вигукнула Ніна. — Що ви з нею зробили?

Віра дивилася спокійно, майже байдуже.

— Донька Марії тут.

— Де?

— Переді мною.

Ніна завмерла.

— Що?

— Це ти.

Слова не відразу дійшли до неї. Кімната ніби попливла. Білі стіни хитнулися, світло стало нестерпним.

— Ні…