Я мовчки слухала їхні насмішки, сьорбаючи чай. Несподівана розв’язка одного дуже пафосного банкету
— Ми не побираємося! — обурилася дівчинка, а в самої на очах виступили сльози. Звісно ж, однокласниця всім і кожному повідомила, що Ксюша — злидарка й обідранка. На ній завжди одяг із чужого плеча.
— Напевно, вона й білизну чиюсь доношує, — якось гучно оголосила однокласниця, не називаючи імені тієї, про кого йдеться. Утім, усім і так було зрозуміло, бо Алла говорила таким тоном тільки про Ксюшу. І це твердження було абсолютною неправдою.
Білизну й колготки для доньки мама завжди купувала нові в тому самому магазині, де працювала. Але ж ти не будеш виправдовуватися перед усім класом, особливо перед хлопцями. Ксюша не ділилася з мамою своїми неприємностями, розуміючи, що тій і так тяжко доводиться.
Зарплата в продавчині маленька, їм вистачало тільки на їжу та найдешевший ширвжиток. А за Алкою з компанією точно було не наздогнати. До того ж мама взяла з доньки обіцянку, що Ксюша закінчить музичну школу.
Залишалося менше року, а терпіння дівчинки вже було на межі. А сьогодні річ була навіть не в пір’ї з пуховика. До такого ставлення Ксюша була готова, а от потім…
«У тебе стрілка», — шепнула дівчинці інша Настя. У класі їх було двоє, обох звали Настя. Тільки одна хвостиком ходила за Аллою, а інша трималася трохи осторонь від усіх.
Стрілку на колготках помітила саме друга. Ксюша злякалася й зраділа водночас. «Ця Настя не стане всім розповідати про таку неприємність, але ж може помітити інша або сама Алка».
«Де? Ззаду на цій нозі», — дівчинка показала праворуч. Ксюша повернулася й справді побачила зрадницьки розійдений шов.
Мама зашила колготки на ступні так, що нікому не було видно, але, мабуть, нитки луснули. Стрілка поповзла вгору майже до самого коліна. «А в тебе немає лаку?»
Дівчата зазвичай наносили на нитки, що розповзалися, лак для нігтів і так могли стримати збільшення стрілки. Хоча що тут уже було стримувати? «Ні, але в мене є запасні, і я тобі дам».
«Ні, я не можу, вони ж дорогі. Я не зможу тобі потім віддати». Найдешевші колготки коштували близько трьохсот місцевих монет.
Якби вона могла їх купити, то мама не стала б зашивати ці. «Не треба», — похитала Настя головою. «Скажу батькам, що загубила».
«Та вони можуть і не помітити. У мене вдома в шухляді кілька упаковок лежить». Саме ця фраза міцно засіла в Ксюшиній голові й зіпсувала їй настрій на весь день.
Уже ввечері, повернувшись із музичної школи, Ксюша акуратно зняла подаровані однокласницею колготки й дбайливо склала їх на полицю в шафі. «Кілька упаковок… Треба ж… От, мабуть, справжнє багатство».
«Коли захотіла, тоді й узяла нові». Перед сном, подивившись на себе в дзеркало, Ксюша ледь не розплакалася. «Ну чому інші дівчата як дівчата: красиві, доглянуті, добре вдягнені, і тільки вона одна…»
Вона пригладила неслухняне волосся, але на те воно й неслухняне, щоб знову стати дибки й стирчати в різні боки. Ксюша намагалася його прибирати й зав’язувати. Але воно вибивалося з-під заколок і гумок, падало на очі й заважало.
А підстригтися мама не дозволяла. Вічна проблема: ті, у кого пряме волосся, хочуть кучеряве, а в кого хвилясте — пряме. Ксюша дивилася на себе в дзеркало й подобалася собі дедалі менше.
«Ну що ти тут красуєшся?»
