Я вирішила зненацька потішити подругу, тож нікого не попередила й приїхала до неї на дачу…

Лариса кинулася слідом, але Марина зупинила її біля сходів.

— Залишайся в офісі. Якщо Олег повернеться, охорона його не пропустить.

— Я маю поїхати з тобою.

— Зараз він вважає винною передусім тебе. Не дозволяй йому наблизитися.

З машини Марина зателефонувала Тамарі Сергіївні. Слідча пояснила, що спроба проникнення відбувається просто зараз, тому слід негайно зв’язатися з екстреною службою. Обіцяти затримання вона не стала.

Біля під’їзду вже стояв поліцейський автомобіль. Олег сперечався з охоронцем біля входу, поруч тупцював незнайомий чоловік у робочій куртці. На землі лежала розкрита валіза з інструментами.

Побачивши дружину, Олег одразу попрямував до неї.

— Нарешті з’явилася. Поясни їм, що я маю право увійти.

Марина зупинилася, зберігаючи відстань.

— Квартира належить тільки мені. Ти тут не зареєстрований і дозволу на огляд не отримував.

— Я твій чоловік.

— Шлюб не робить тебе власником майна, подарованого мені до весілля.

Майстер відвів очі.

— Мені сказали, що господарі загубили ключі.

— Їдьте, але залиште працівникам свій номер. Можливо, знадобиться підтвердити, хто замовив злам.

Олег наблизився ще на крок.

— Припини влаштовувати виставу. Я збирався оцінити стан квартири перед угодою.

— Угоди не буде.

— Ти про це пошкодуєш.

Поліцейський зажадав припинити погрози. На сходовий майданчик вийшли квартиранти. Біля замка була здерта фарба, на металевих дверях залишилися свіжі вм’ятини.

Марина подала заяву про пошкодження майна й спробу незаконно проникнути до квартири. Майстер повідомив, що замовлення отримав від Олега Власенка. Той назвався чоловіком власниці й запевняв, нібито вона дала згоду телефоном.

— Марина сама попросила почати підготовку житла, — заявив Олег.

— Покажіть повідомлення або запис розмови, — запропонував працівник.

— Ми обговорювали це вдома.

Марина пред’явила документи на власність і попросила докладно зафіксувати пошкодження. Сперечатися з чоловіком вона не стала.

Олега попередили про наслідки повторної спроби увійти без згоди власниці. Перед від’їздом він повернувся до Марини.

— Ще сама попросиш мене все виправити.

Вона дочекалася, поки його машина зникне за рогом, і піднялася до квартирантів. Жінка все ще тремтіла, її чоловік стояв біля дверей із молотком.

— Вибачте. Я не знала, що він наважиться сюди приїхати.

— Якщо це небезпечно, ми з’їдемо, — відповів чоловік.

— Сьогодні ж заміню замок і оплачу тривожну кнопку. Олег не має права входити до квартири.

Майстрів викликали з перевіреної служби. Комплект нових ключів залишився лише в родини квартирантів і Марини. Наступного дня вона підписала доповнення до договору оренди: доступ будь-якої третьої особи допускався виключно з її письмового дозволу.

Увечері Дмитро приїхав до матері Марини.

— Спроба зламати двері підтверджує тиск, але не доводить підроблення поруки, — пояснив він. — Ці епізоди не можна змішувати. Для кожного потрібні окремі матеріали.

— Олег зрозумів, що квартиру я не віддам.

— Найімовірніше. Тому тепер поспішатиме.

Марина подивилася в сусідню кімнату, де Кирило дивився мультфільми.

— Я більше не хочу вдавати благополучну сім’ю.

— Повертатися не слід. Особисті речі заберете із супроводом. До розлучення підготуємося після вирішення термінових питань із безпекою та доказами.

По одяг і робочий ноутбук Марина поїхала разом із Дмитром і працівником охорони житлового комплексу. Олега вдома не було.

У передпокої стояла розкрита валіза. Із шафи зникли костюми, а шухляди письмового столу лишилися висунутими. Місце в сейфі, де раніше лежали документи, тепер було порожнє. Марина встигла перенести оригінали, зате зникли гроші, відкладені на літній табір для Кирила.

Розірваний малюнок будинку лежав на кухонному столі.

— Перш ніж збирати речі, зафіксуйте стан кожної кімнати, — попросив Дмитро.

Марина зробила знімки, склала одяг, ліки й шкільне приладдя сина. Сімейні фотографії залишилися на полицях. Тепер вони нагадували не про колишнє щастя, а про ретельно зіграну роль.

На тумбочці блимав старий планшет. Олег не вийшов із застосунку зі сповіщеннями про поїздки. Останній маршрут завершувався біля офісу Альони.

Марина не стала шукати листування. Вона передала планшет Дмитрові, щоб той погодив його огляд зі слідством.

— Замок мінятимете? — спитав охоронець.

— Ні. Тут ще залишилися речі Олега. Я просто більше не з’являтимуся тут сама.

Біля ліфта їм трапилася сусідка, яка багато років віталася з подружжям щоранку.

— Переїжджаєте?

— Переїжджаю.

— Надовго?

Марина подивилася на валізу.

— Назавжди.

У машині вона повторила це слово про себе. Вісім років шлюбу більше не треба було рятувати. Від цього дня Марина захищала лише себе й сина…👉Продовження, натисніть на кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇