Як одна випадкова знахідка зруйнувала всі мої підозри щодо його «відряджень»
— весело запитала вона.
— Там, — Оленка показала в кінець довгого коридору.
— Терміново миємо руки й беремося до приготування обіду. А ще мені потрібен найспритніший у світі помічник. Хто б це міг бути? — Ліза лукаво примружилася.
— Це я, я! — тягнула руку Оленка.
— Що ж, тоді до справи.
І Ліза вдягла фартух.
Поки Іван лагодив валізу й прибирав у кімнаті, де мали поселити Лізу, дві подружки, Ліза й Оленка, накрили на стіл. Дівчинка так старалася, що Ліза дивувалася, звідки в дитини, прикутої до інвалідного візка, стільки сил.
Коли Івана покликали вечеряти, він був приємно здивований, побачивши гарно накритий стіл. Ще більше його вразило, що Оленка ніби між іншим, але під пильним керівництвом Лізи, склала з макаронин слово «тато».
Іван остовпів і подивився на Лізу.
— Коли ви все встигли?
