Заступивши на нічну зміну, лікар заварив собі міцну каву на ніч, аж раптом його смикнула медсестра

Для Олексія ці слова прозвучали страшніше за пряме заперечення. Він зажадав, щоб Павло приїхав і повторив усе поліції, але брат заговорив про різницю між дурістю та вбивством. Потім його голос став м’якшим і майже батьківським.

— Льошо, згадай, хто був поруч після смерті батьків. Хто платив за твоє житло, шукав гроші на навчання, привозив тобі їжу? Ти мій брат. У мене Даша, їй чотирнадцять. Хочеш, щоб уранці вона лишилася з матір’ю в реанімації й батьком у поліції?

Олексій намагався зупинити цю розмову, але Павло вже намацав найвразливіше місце. Він запропонував приїхати, поговорити без свідків, а рішення ухвалити потім. Олексій заборонив йому заходити до Марини й звелів чекати дзвінка.

Перш ніж відключитися, Павло несподівано спитав, чи встигла дружина щось сказати й чи не знайшли при ній нічого дивного. Олексій подивився на забруднений кров’ю папірець і обережно уточнив, що саме брат розраховував знайти.

— Не знаю. Перед виходом вона щось писала. Потім сховала листок. Я просто спитав.

Олексій збрехав, що нічого незвичного не було. Павло з полегшенням вимовив: «Добре», — і пообіцяв приїхати за годину. Це коротке слово остаточно зруйнувало версію про необдуманий вчинок під час сварки. Брат не лише поліз до машини — він заздалегідь знав, що налякана Марина намагалася залишити письмове свідчення.

Після розмови Олексій кілька хвилин не вставав з-за столу. Потім підвівся, маючи намір віднести записку в поліцію, але зупинився біля дверей. Слідчий неминуче спитає, чому папірець стільки часу був у нього. Галина Степанівна бачила, як він забрав його, а Світлана вже помітила незрозуміле прохання затримати виведення пацієнтки із седації. Захищаючи Павла, Олексій устиг підставити й себе.

До дзвінка він ще міг удавати, ніби просто не знає всієї картини. Тепер у нього були зізнання у втручанні, погроза, відома Павлові записка і його явне полегшення після брехні про те, що листка не знайдено. Що довше Олексій зволікав, то слабше звучало пояснення про бажання розібратися. Наступна година мовчання вже не відділялася від свідомого рішення прикрити брата.

У коридорі з’явилася Галина Степанівна й повідомила, що тиск Марини став стабільнішим. Потім спитала, чи повідомили родичів і що все-таки було написано на знайденому листку. Олексій відповів, що нічого суттєвого.

— Тоді навіщо ви його сховали?

Він наказав їй повернутися до пацієнтів. Медсестра зробила кілька кроків, але озирнулася.

— Я добре запам’ятала ваш вираз обличчя, коли ви прочитали той папірець.

Невдовзі Павло надіслав повідомлення: «Нікому нічого не кажи. Я все поясню». За вікнами потроху світало, лікарня переходила до денного ритму, а Олексій і далі тримав записку при собі. За кілька годин Марина могла заговорити. Тоді вибирати довелося б уже не між братом і його дружиною, а між братом і правдою.

Він ще раз прочитав звинувачення й згадав запитання Павла про дивну річ при постраждалій. Сумнівів майже не лишилося: брат знав про записку до аварії, а отже, у нічній розмові розповів далеко не все…