Заступивши на нічну зміну, лікар заварив собі міцну каву на ніч, аж раптом його смикнула медсестра

Шум приймального відділення ніби відсунувся за товсту стіну. Павло був не просто старшим братом: після смерті батьків саме він оплачував Олексієві гуртожиток, привозив продукти й не дав йому кинути медичний інститут. І тепер його дружина лежала між життям і смертю, затиснувши в руці звинувачення проти нього.

— Що там? — спитала Галина Степанівна.

Олексій склав листок.

— Нічого. Залиште біля каталки тільки тих, хто бере участь в огляді. Двері зачиніть.

Медсестра насупилася: апарат УЗД уже везли коридором. Олексій повторив, що стороннім заходити не слід, і вона підкорилася, хоча дивилася на нього з явною недовірою. Коли людей довкола поменшало, він сховав записку до внутрішньої кишені халата.

Він розумів, що не має права приховувати річ, яка може бути пов’язана з аварією. Але тут же знайшов для себе зручне виправдання: папірець він не знищує, спершу треба врятувати Марину, а розібратися можна й потім. Дослідження підтвердило наявність вільної рідини в черевній порожнині, і часу на подальші роздуми не лишилося.

— В операційну. Швидко.

Світлана Романівна Бондаренко чекала на них уже в операційному одязі. Тиск утримувався погано, кров замовили. Побачивши обличчя Олексія, вона спитала, чи повідомили родичів. Він коротко відповів, що це дружина його брата.

— Може, викликати іншого хірурга?

— Чекати нікого. Рахунок іде на хвилини.

Це була правда. Передати тяжку пацієнтку фахівцеві, який невідомо коли дістанеться до лікарні, означало втратити дорогоцінний час. Почалася операція, і Олексій змусив себе бачити тільки ушкодження, показники й наступні необхідні дії. Він віддавав розпорядження, вимагав ще один пакет еритроцитарної маси й не реагував на слова Світлани про те, що тиск потроху піднімається.

Через кілька годин безпосередню загрозу вдалося усунути. Марину перевели до реанімації й залишили на штучній вентиляції. Стан лишався тяжким, але вже піддавався контролю.

Лише після останньої команди Олексій дозволив собі знову згадати, кого щойно оперував. Поки тривала операція, родинні зв’язки зникли за медичним завданням: зупинити крововтрату, втримати показники, завершити втручання. Тепер разом із полегшенням повернулося питання, від якого він кілька годин був захищений роботою. Якщо написане Мариною правда, людина, яка колись допомогла йому стати лікарем, ледь не зробила його пацієнтку жертвою навмисного вчинку.

В ординаторській на Олексія чекала недоторкана, давно захолола чашка. Він дістав записку й знову вдивився в літери. Почерк належав Марині — такий самий він бачив на родинних листівках і коротких записках, які вона лишала на кухні. Думка про підробку не витримувала навіть першого запитання.

Він знайшов у телефоні номер Павла. Слід було одразу зателефонувати до поліції, але перед очима постала чотирнадцятирічна Даша: її мати в реанімації, а батька можуть затримати. Олексій вирішив спершу почути пояснення брата.

Світлана Романівна зайшла з планшетом і повідомила, що Марину поки залишать на вентиляції. Якщо показники збережуться, ближче до ранку можна буде зменшити седацію й оцінити реакцію. Олексій попросив не квапитися, пославшись на потребу відпочинку після операції.

— Це не відпочинок, — холодно відповіла Світлана. — Це стандартна оцінка стану. Ти зараз говориш як хірург чи як родич?

— Як хірург.

— Тоді не змішуй ці ролі. До наступної оцінки нічого змінювати не стану, а потім вирішимо за показаннями.

Коли вона пішла, Олексій визнав те, чого не хотів вимовляти навіть подумки: йому були потрібні зайві години. Він хотів поговорити з Павлом раніше, ніж Марина прокинеться й повторить звинувачення при свідках.

Брат відповів не відразу й сонним голосом сказав, що перебуває вдома. Почувши про аварію, він замовк, потім різко заметушився: питав, чи жива Марина, що з нею, чи можна приїхати. Олексій звелів йому зачекати й спитав, що сталося між подружжям перед її від’їздом.

Павло неохоче визнав, що вони посварилися. Марина знайшла в документах фірми незрозумілі перекази й зажадала пояснень. Він називав це панікою й сімейною сценою, але що точнішими ставали запитання, то довше він мовчав перед відповіддю. Нарешті з’ясувалося: частина грошей зникла, дружина знала не про все, а ввечері пригрозила вранці передати папери своїй подрузі Оксані й звернутися куди слід.

— Ти підходив до її машини? — спитав Олексій.

Після паузи Павло відповів, що забирав речі. Потім додав: він не хотів відпускати Марину за кермо в такому стані й зробив так, щоб автомобіль далеко не поїхав, а заглух. На запитання, що саме було пошкоджено, брат відповідати відмовився.

— Я не збирався її вбивати, — повторив він. — Хотів лише, щоб вона зупинилася, зателефонувала мені й повернулася. Я не міг знати, що її винесе з дороги. Це була дурість. Я лише хотів її налякати…