Жінка не відразу зрозуміла, чому її відображення так різко змінилося всього за одну ніч

Спочатку Марина думала стати бібліотекаркою, як Ніна. Але до випускного вже розуміла: колишні бібліотеки відходять. Люди стали читати менше, нові книжки з’являлися рідко, працівників скорочували. Ніна довго уникала прямої розмови, не хотіла ранити онуку, але після випускного все-таки сказала чесно, як є.

Марина вислухала й довго мовчала. Потім підвела очі на бабусю:

— Бабусю, я подам документи на біологічний факультет, на заочне. Зараз усе частіше говорять про природу, повітря, воду, ґрунт. Може, не відразу, але люди почнуть розуміти, що це важливо. А працювати спробую на метеостанції. Наталія Вікторівна сказала, що їм потрібен лаборант. Її чоловік там керує і просив приглянути когось із випускників, кому цікаві погода й клімат. Ти ж пам’ятаєш, я з шостого класу ходила до неї на гурток. Мені це справді подобалося. Завтра з’їжджу, дізнаюся.

Ніна насупилася:

— Але ж станція не в самому місті. Як ти туди добиратимешся?

— Завтра все з’ясую, — м’яко відповіла Марина. — Не тривожся завчасно.

Іспити вона склала добре, її прийняли. З роботою теж склалося. Метеостанція справді була за містом, але туди ходив автобус, а іноді працівників підвозили невеликим службовим транспортом.

Їхнє життя поступово ввійшло в новий ритм. У Марини з’явилися зміни, спостереження за погодою, звіти, прилади, цифри, графіки. Двічі на рік — навчальні сесії, заліки й іспити. Контрольні вона надсилала без запізнень. Грошей було небагато, все довкола дорожчало, але бабусиної виплати й Марининої зарплати вистачало, якщо жити ощадливо.

Одного ранку Марина помітила на обличчі білясту пляму. Вона ніби з’явилася за одну ніч. Вузька смужка починалася нижче скроні, а далі пляма розширювалася й спускалася до підборіддя, ніби світлий шматок чужої мапи ліг на щоку.

Вона поспішала на роботу й не стала довго розглядати відображення. Нанесла тональний крем, потім іще трохи. Пляма майже сховалася. За сніданком Ніна нічого не помітила.

А от на роботі помітили. Спершу колеги робили вигляд, що все як завжди. Потім обережно почали радити сходити до лікаря. Згодом уже майже наполягли.

Діагноз виявився неприємним, але не небезпечним для життя: вітиліго. Лікар пояснив, що шкіра на окремих ділянках втрачає пігмент, тому з’являються світлі плями. Від чого саме це відбувається, сказати важко; надійного способу прибрати плями повністю теж немає. Для оточення це не заразно й не небезпечно, але по самовідчуттю людини б’є дуже боляче…