Зникнення квітів із могили дружини здавалося дивним, аж поки камера не показала несподівану правду

Ніна Андріївна пробула з Дариною всю ніч. Павло повернувся додому під ранок, вибачився перед нянею, заплатив їй зверху й відпустив відпочивати. Дарина й Максим заснули в дитячій. Хлопчик уже знав маленький диван поруч із її ліжком і вмостився там так, ніби повертався в звичне місце.

Павло лягти не зміг. Сидів на кухні, то пив воду, то просто тримав склянку в руках. У голові знову й знову лунав шурхіт землі по кришці труни. Якби Максим не втік. Якби він пішов із кладовища на кілька хвилин раніше. Якби сторож не повірив дитині. Десь під мокрою землею зараз закінчувалося б повітря.

Під ранок він усе ж провалився в сон — важкий, рваний, як падіння. Прокинувся з криком. Йому снилася кришка над обличчям і глухі удари землі. За вікном знову лив дощ. У сусідній кімнаті Дарина з Максимом тихо дивилися телевізор, намагаючись не шуміти. Їхні приглушені голоси повернули Павла до реальності, але спокою не дали.

Щоб забрати Максима назавжди, треба було розібратися з його матір’ю. Поки Аліна Бондар вважалася зниклою безвісти, оформити всиновлення ніхто не дозволить. Але справа була вже не лише в паперах. Максим часто говорив про маму — без злості, з надією, ніби вона просто затрималася й одного дня обов’язково повернеться. Павло розумів: перш ніж вирішувати долю хлопчика, треба бодай спробувати дізнатися правду…