Зустріч із тихим таксистом закінчилася для бандитів зовсім не так, як вони розраховували

Зброя. Добре. Це розв’язувало йому руки.

— Ти що верзеш, старий?

Череп вихопив пістолет і спрямував його на Миколу Степановича. Це був чотириствольний травматичний пістолет, здатний з близької відстані завдати тяжких ушкоджень.

— На місці закопаю, зрозумів? Ніхто не знайде.

Микола Степанович подивився на пістолет із виразом легкої нудьги. Він бачив зброю страшнішу. Він бачив, як люди вмирали від зброї страшнішої. Цей шматок пластику й металу в руках сопляка, що тремтів від люті, був для нього не більш ніж іграшкою.

— Травмат, — констатував він. — Чотири патрони. Ефективна дальність — три-п’ять метрів. З такої відстані, — він кивнув на два метри між ними, — влучиш, але навряд чи вб’єш. Хіба що в скроню або в око. Але для цього треба вміти стріляти. А ти, судячи з хвату, востаннє тримав зброю, коли грав у Counter-Strike.

Череп зблід. Звідки цей старий знав такі речі? Звідки цей кволий таксист розбирався у зброї?

— Ти хто такий? — вичавив він.

Микола Степанович усміхнувся. Це була не добра усмішка пенсіонера, а вишкір хижака.

— Я той, кого ти не мав зупиняти. Я той, кого не слід було злити. Я той, хто зараз дає тобі останній шанс. Сідайте у свою машину й їдьте. Забудьте, що бачили мене. Забудьте цю дорогу. І, можливо, доживете до ранку.

Худий бандит нервово хихикнув.

— Та він реально хворий, Черепе. Кінчай його — і поїхали. Часу немає.

Череп вагався. Щось у голосі старого, у його погляді, у його позі. Усе це волало про небезпеку. Інстинкт самозбереження, той самий первісний голос, що дістався людям від предків, які жили у світі, повному хижаків, зараз кричав: тікай, тікай, поки можеш.

Але гординя була сильніша. Гординя і страх показати слабкість перед спільниками.

— Пішов ти, діду, — проричав Череп і натиснув на спуск.

Постріл прогримів оглушливо в нічній тиші. Але Микола Степанович уже не стояв на тому місці, куди був спрямований ствол. За частку секунди до пострілу він змістився ліворуч, водночас роблячи крок уперед, просто назустріч Черепові.

Гумова куля просвистіла повз, ударивши в борт таксі й залишивши вм’ятину. А Микола Степанович уже був усередині дистанції, надто близько, щоб Череп міг прицілитися знову.

Те, що сталося далі, тривало не більш як три секунди. Але для Черепа ці три секунди розтягнулися у вічність кошмару.

Ліва рука старого, яка секунду тому здавалася тремтливою й слабкою, метнулася вперед із неймовірною швидкістю. Пальці зімкнулися на зап’ястку Черепа, стискаючи точку тиску, про існування якої бандит навіть не підозрював.

Біль, гострий, паралізуючий, прошив руку від зап’ястка до плеча. Пістолет випав з онімілих пальців. Одночасно з цим права рука Миколи Степановича завдала короткого, майже непомітного удару в горло Черепа. Несильного удару, але точного…