Багатій заради парі вирішив одружитися з пишною дівчиною, але в день весілля вона влаштувала таке, що гості заніміли від шоку

За столом знову здійнявся галас. Хтось поплескав його по плечу, хтось підняв келих. Для них це була розвага, цинічна забавка для нудьгуючих людей, яким хотілося довести, що все довкола можна купити, розіграти або зламати.

Максим і сам тоді не підозрював, що легковажно вимовлена згода стане для нього не черговою перемогою, а початком падіння.

Пізніше, коли розмова знову повернулася до теми парі, він навіть не намагався приховати своїх переконань.

— Усе просто, — сказав він друзям. — Проблема таких людей у відсутності сили волі. Захотів — змінився. Не змінився — значить, не захотів достатньо сильно.

Він говорив упевнено, майже холодно. Віра в його уявленні вже була не людиною зі своїм болем, звичками, страхами й минулим, а завданням, яке треба розв’язати. Він був певен, що такі жінки, як вона, роками скаржаться, починають дієти, кидають їх, знову скаржаться і знову нічого не змінюють.

— Це буде легко, — додав Максим. — Спокійно, розважливо і без зайвих емоцій.

Ніхто з його друзів не сумнівався. Вони знали Максима як людину, яка звикла домагатися свого. А сам він бачив життя шахівницею, де люди були фігурами, які можна пересувати, якщо правильно прорахувати хід.

Поки ніч добігала кінця, він уже продумував наступний крок. Гра почалася, і Максим був певен, що закінчить її переможцем.

Віра того вечора ні про що не підозрювала. Вона сиділа вдома, у своїй невеликій затишній квартирі, з книжкою в руках. День був звичайний: уроки, зошити, розмови з учнями, тиха вечеря й довгоочікувана тиша. Коли їй зателефонував Роман, вона здивувалася. Вони майже не спілкувалися, лише кілька разів перетиналися на шкільних заходах, бо його син навчався там, де Віра викладала літературу.

— Віро, привіт, — почав він дружньо. — Як ти?