Бандити сміялися з самотньої знахарки й вимагали данину, але після зустрічі зіткнулися з незбагненним

— Запалення, Артеме Петровичу, тільки дивно. Ні порізу, ні забою, не збагну, звідки.

А на третій день на тильному боці долоні проступила пляма. Спершу Князь вирішив, що це синець, потім придивився й похолонув. Темні лінії під шкірою складалися у відбиток. Довгі тонкі пальці, наче хтось невидимий схопив його за руку й стиснув так сильно, що лишив слід.

Мазь не допомагала, горілка не брала. Уночі рука палала, наче в кістках тліло вугілля. Із Шурупом було ще гірше. На другий день він не вийшов на роботу. Болт, якого Князь послав за ним, повернувся з круглими очима.

— Тьома, там із Шурупом біда. Вікна завісив, світло по всій квартирі палить. Каже, донька вночі прокинулася й сказала, що в кутку бабуся стоїть, чорна, і дивиться. А йому самому щоночі одне й те саме сниться, наче стоїть він на тому хуторі, а хати немає. Замість хати яма, і з неї пара. І земля під ногами на чорну рідину перетворюється, засмоктує, до рота лізе, у вуха, а над ямою обличчя старої. Не зле, просто дивиться. Він так кричить, що сусіди в стіну стукають.

— Ідіоти, — сплюнув Князь. — Самі себе накрутили.

Та через два дні накрутити себе довелося вже йому. Угода, на яку він робив головну ставку, зірвалася. Фуру з лівою горілкою, на яку чекали цеховики, зупинили на шосе. Зупинили не просто даішники, яким вистачило б конверта. З ними були люди в цивільному з ОБХСС. Водіїв поклали обличчям в асфальт, кузов розкрили. Товар забрали до останньої пляшки.

Князь зателефонував знайомому майорові, який роками владнував такі справи. Той відповів коротко:

— Не лізь, Тьома, згори наказ. Трясуть усіх підряд, гірше буде.

І поклав слухавку. На цій фурі Князь утратив 30.000 руб. У вісімдесят сьомому році за ці гроші можна було купити три нові машини.

А вранці 19 жовтня він вийшов на подвір’я й побачив свою вісімку. Вона стояла на охоронюваній стоянці просто під вікном сторожа, і весь її лівий бік від переднього крила до заднього ліхтаря був розпанаханий глибокою подряпиною. Фарбу здерто до голого металу.

Подряпина йшла не прямо. Вона звивалася, як змія, і закінчувалася на водійських дверцятах знаком: перевернутим хрестом із роздвоєним нижнім кінцем, схожим на зміїний язик. Князь витяг сторожа з будки за грудки.

— Хто?

— Артеме Петровичу, от вам хрест. Не спав, чай пив, у вікно дивився, нікого не було, навіть собаки не гавкнули.

Князь ударив його й відкинув у куток. Потім повернувся до машини й провів пальцем по знаку. Метал був крижаний. Він згадав, де бачив щось подібне: на наколці старого зека, який колись у пивній пояснив йому: «Так у таборі мічали тих, кого прирекли».

До 20 жовтня селищем поповзли чутки. Люди шепотілися, що Князь з’їздив до відьми й дістав відповідь. У кримінальному середовищі забобони завжди йшли пліч-о-пліч із жорстокістю. Ті, хто без вагань ламав щелепу за косий погляд, до тремтіння боялися лихого ока й порчі.

Князь бачив, як пацани перезираються, як замовкають, коли він заходить. Він бачив, як вони дивляться на руку, яку він тепер ховав у кишені плаща, і розумів: «Ще трохи, і влада витече крізь пальці, як вода».

Увечері він зібрав найближче коло в підсобці відеосалону, який вони кришували. За стіною по касеті вп’яте крутили американський бойовик, а тут, у сизому тютюновому диму, сиділи четверо: Князь, Шуруп, сірий, змарнілий, із тремтячими руками, Болт і Лисий Павло Дубровський, двадцятирічний зухвалий пацан, який нещодавно прибився до банди й мріяв вислужитися.

— Завтра їдемо, — сказав Князь. — Кінчаємо цей цирк.

— Тьома, — голос Шурупа тремтів. — Може, не треба? Ти руку свою бачив, машину? Давай відвеземо їй грошей, скажемо: «Помилилися». Тітка каже: «Якщо покаятися, вона відпустить».

Князь підвівся, обличчя його перекосилося.

— Мені каятися перед старою?

Він ударив здоровою рукою по столу. Пляшка підскочила й покотилася, горілка потекла по клейонці.

— Якщо ми зараз прогнемося, нас завтра будь-який кооператор пошле. Менти зжеруть, конкуренти зжеруть, свої ж пацани зжеруть. Страх — це все, що ми маємо. Перестануть боятися — нам кінець.

— Проти лома немає прийому, — тихо сказав Болт. — Якщо немає іншого лома. А в нас проти неї лома немає.

— Є, — усміхнувся Князь. — Вогонь…