Бандити сміялися з самотньої знахарки й вимагали данину, але після зустрічі зіткнулися з незбагненним

— Є розмова, бабусю. Чули ми: справи в тебе йдуть добре. Люди їздять, гроші возять. А ділитися ти забуваєш. Недобре. Часи зараз такі, перебудова. Ми тепер твій дах. Віддаватимеш третину грошима, золотом — мені без різниці.

Зоя не ворухнулася. Вона дивилася не на Князя, а крізь нього, кудись у темряву лісу.

— Іди геть, тут немає нічого твого.

Князь розсміявся. Сміх прозвучав у тиші різко, наче каркання.

— Ти не зрозуміла, стара. Я не прошу.

Він багатозначно окинув поглядом стіни.

— Дерево добре горить, особливо сухе, а пожежники сюди не доїдуть.

І тут стара зробила те, чого ніхто не сподівався. Вона перевела погляд за плече Князя, на Шурупа, який тупцював біля машини.

— Ромо, — сказала вона.

Шуруп здригнувся, наче від удару струмом. Він ніколи в житті її не бачив. Ніхто при ній не називав його на ім’я.

— Ромо, у тебе донька кашляє, третій тиждень кашляє, а ліки не допомагають. Навіщо ти сюди приїхав?

Шуруп зблід аж до синяви. Його п’ятирічна Оля справді кашляла майже місяць. Лікарі казали: бронхіт, виписували таблетки, але ставало лише гірше. Про це знали дружина, теща й дільничний педіатр. Більше ніхто.

— Звідки?.. — пробелькотів він.

— Не слухай її, — гаркнув Князь, не обертаючись. — Розводить тебе, як лоха, у когось вивідала.

Обличчя його налилося кров’ю. Ця стара розмовляла з його водієм, наче самого Князя тут не було. Він вихопив із кишені викидний ніж. Лезо з клацанням вискочило назовні.

— Чуєш, бабо, я двічі не повторюю.

Він поставив ногу на сходинку, і Зоя подивилася йому просто у вічі. Князеві здалося, що він провалився в крижану ополонку. Ноги стали ватяними. Рука з ножем раптом наллялася свинцевою вагою.

— Візьмеш чуже — своє втратиш, — тихо сказала стара. — Прийдеш по золото — землю понесеш, крові з рук не відмиєш, вона всередину піде.

Князь хотів замахнутися, загнати ніж у стовп ґанку, щоб налякати, але пальці звело судомою. Ніж вивалився з руки й встромився в дошку просто біля ніг Зої. Вона навіть не кліпнула.

— Їдьте, — сказала вона. — Поки що відпускаю.

І Князеві стало страшно по-справжньому, як не бувало від самого дитинства, без жодної причини, без жодної логіки. Здоровий чоловік, перед яким тремтів район, злякався погляду старої.

— Ми повернемося! — крикнув він, відступаючи, намагаючись не втратити обличчя перед своїми. — Чуєш, через тиждень повернемося. Готуй гроші, або спалимо все до біса.

Він розвернувся й швидко, майже бігом, пішов до машини. Ніж так і лишився стирчати в сходинці. Шуруп уже сидів за кермом, вчепившись у баранку.

— Заводь.

Шуруп повернув ключ. Стартер натужно завив. Двигун не схоплювався.

— Заводь, я сказав.

— Не заводиться, Тьома. Усе є. Іскра, бензин — не заводиться.

Фари вихоплювали з темряви ґанок. Зоя так само стояла на верхній сходинці й дивилася на них. Пес біля її ніг не ворушився. Болт на задньому сидінні раптом почав хреститися, хоча ніхто й ніколи не бачив, щоб він хрестився. Шуруп крутив стартер знову й знову.

І рівно тієї миті, коли Князь уже потягнувся до ручки дверцят, мотор гаркнув і ожив. Рівно, потужно, наче нічого й не було. Вони мчали лісовою дорогою, ризикуючи перекинутися на кожній вибоїні, і ніхто не просив їхати повільніше. У салоні пахло потом і страхом.

— Ніж у тебе, Тьома, сам випав, — подав голос Болт. — Ти його наче кліщами тримав.

Князь так обернувся, що Болт замовк, потім довго намагався прикурити. Руки тремтіли, вогник запальнички стрибав повз цигарку.

— Гіпноз, — процідив він. — Циганський фокус. Через тиждень приїдемо з каністрами, подивимося, як вона чаклуватиме, коли дах загориться.

Але десь під сонячним сплетінням у нього оселився холодний липкий клубок, а в голові крутилася, наче заїжджена платівка: «Візьмеш чуже — своє втратиш».

Перші дивацтва почалися вже наступного дня. Уранці 15 жовтня у Князя занила права рука, та сама, в якій він тримав ніж. Спочатку легке поколювання, потім тупий біль у суглобах. Надвечір кисть розпухла так, що він не міг стиснути кулак. Шкіра натягнулася, заблищала й стала гарячою.

Лікар у поліклініці, до якого Князь пробрався потай, щоб пацани не бачили, довго крутив його руку й хмурився…