Чоловік повернувся з валізами, певний, що на нього чекають, але на кухні побачив несподіване

Мілана, найімовірніше, дізналася, що в Артема немає жодної квартири. Що житло, яке він, вочевидь, устиг подати мало не як сімейне майно, належить дружині й було куплене до шлюбу. Половина, яку дівчина так великодушно збиралася залишити Анні, насправді ніколи не належала ні їй, ні Артемові.

І раптом велике кохання стало не таким уже й великим.

Але Анні такий чоловік теж був більше не потрібен.

За ці два дні вона встигла обдумати їхній шлюб із лякаючою ясністю. Тепер вона бачила те, чого раніше не хотіла помічати. Артем поспішав одружитися не лише через почуття. Йому було зручно переїхати в готову квартиру, перестати платити за орендоване житло, ділити витрати й користуватися чужим затишком, називаючи це сімейним життям.

Учора Анна взяла вихідний і зробила все, що мала зробити. Прибрала з квартири рештки його речей, змінила замок і подала заяву на розлучення.

— Забери його назад, — раптом сказав Артем, явно маючи на увазі Мілану. — Вона ж сама хотіла.

Анна подивилася на нього майже зі співчуттям.

— Назад дороги немає.

— Анно, ну не починай. Ми ж дорослі люди. Подумаєш, оступився.

— Ти не оступився, Артеме. Ти надто довго йшов туди, куди хотів. А тепер просто виявив, що там немає квартири.

Він спалахнув…