Чоловік вирішив перевезти матір у квартиру дружини, аж поки одне повідомлення не зруйнувало його плани.

Коли Роман повернувся до лікарні, йому назустріч вийшов лікар. На обличчі того вперше за весь час було щось схоже на обережну надію.

— Є зміни. Організм почав реагувати на терапію. Ми поки не говоримо про повне відновлення, але ваша дружина виходить із глибокої коми.

Роман не одразу збагнув зміст слів.

— Можна до неї?

— На кілька хвилин. Не втомлюйте її. Вона дуже слабка.

Марта лежала з розплющеними очима. Погляд її був каламутний, розгублений, ніби вона поверталася здалеку й іще не розуміла, де перебуває. Коли Роман увійшов, вона повільно повернула голову.

— Рома…

Це був майже шепіт, але для нього прозвучало гучніше за будь-який крик.

— Я тут, — він нахилився до неї й обережно взяв за руку. — Все скінчилося. Маму затримано. Я знаю про компот, про таблетки, про детектива. Пробач, що не вірив тобі.

Марта слабко стисла його пальці.

— Я боялася… не встигнути сказати.

— Не говори зараз. Відпочивай. Я поруч.

Йому хотілося розповісти їй усе одразу, викласти перед нею кожен доказ, кожне слово матері, кожен шматок правди, яку він так довго не хотів бачити. Але Марта ледве тримала очі відкритими. Він просто сидів поруч, гладив її руку й повторював, що вона більше не сама.

Того ж вечора в квартирі Галини Миронівни провели обшук. Слідчі знайшли більше, ніж очікували. У шкатулці з прикрасами лежали залишки блістерів. У шухляді комода — щоденник, де акуратним почерком були розписані плани, спостереження, образи й дивні міркування про те, що «чужі жінки» відбирають у неї сім’ю. У шафі виявили папку з документами на квартиру Марти.

Документи виявилися підробленими. За одним варіантом Марта нібито завчасно оформила дарчу на Романа. За іншим Роман начебто збирався передати житло матері «на вдячність за турботу». Підписи були майстерно підроблені, але експерти швидко побачили фальсифікацію.

Роман слухав слідчого й відчував, як усередині розростається порожнеча. Мати не зірвалася в одну мить. Вона готувалася. Довго, ретельно, холоднокровно. Вона вивчала замки, цікавилася квартирою, намагалася проникнути в дім, шукала спільників.

У телефоні Галини Миронівни знайшли переписку з Валентиною Гриценко. Там обговорювалися препарати, дози, способи дістати таблетки без зайвих запитань, фальшиві папери й те, як переконати Романа перевезти речі Марти «на час лікування». Валентину затримали невдовзі після цього. На першому допиті вона намагалася все заперечувати, але, побачивши записи й повідомлення, швидко почала розповідати.

— Галина казала, що невістка руйнує сім’ю, — передав Назаренко. — Що після смерті Марти син повернеться до неї. А квартира допоможе їм почати нове життя.

Слово «смерть» Роман не міг чути спокійно. Воно відгукувалося в ньому ударом, бо ще зовсім недавно мати вимовляла його не як жах, а як пункт плану.

Марта відновлювалася повільно. Спочатку могла говорити лише короткими фразами. Потім почала сидіти, їсти з ложки, дивитися у вікно. Лікарі називали її порятунок рідкісною удачею: вона не випила весь компот, організм витримав, а інформація про препарат надійшла вчасно.

— Я весь час думаю про той смак, — сказала вона якось, коли Роман сидів поруч. — Гіркота була дивна. Я зрозуміла, що пити не можна. Але мені було ніяково. Уявляєш? Ніяково відмовити жінці, яка мене отруїла.

Роман опустив голову.

— Не треба так. Це не твоя вина.

— Я знаю. Але страшно згадувати, як довго я намагалася бути зручною. Не сперечатися. Не ображати. Не руйнувати твій світ.

Він закрив обличчя долонями.

— А я той світ захищав. Навіть коли він тріщав у тебе під ногами.

Марта мовчала. Потім обережно торкнулася його плеча.

— Ти був її сином. Вона цим користувалася.

— Це не виправдання.

— Ні. Але пояснення.

Вони довго сиділи в тиші. За вікном лікарні шелестіло молоде листя. Марта була бліда, слабка, з темними колами під очима, але жива. І для Романа це було єдине, за що він міг триматися.

За кілька днів він прийшов із папкою документів.

— Я перевірив ім’я, яким мама тебе називала. Оленка.

Марта напружилася.

— Ти казав, що в тебе не було дружини з таким ім’ям.

— У мене не було. Але в мого батька була. Олена Сагайдак. Його перша дружина. Вона померла задовго до мого народження. Офіційно — від отруєння невстановленого походження, доказів тоді не знайшли.

Марта зблідла.

— Ти думаєш, твоя мати…

— Тепер я майже певен. Слідство піднімає стару справу. Схоже, для неї ти була не Мартою. Ти стала повторенням тієї жінки, яку вона колись уже прибрала з дороги…