Чоловік забрав м’ясо для шашликів своїй матері, хоча купували його на зарплату дружини, але три її слова швидко змінили розмову

Однак ані тарілки, ані докори в хід не пішли. Спільне життя давно навчило Оксану: словами Тараса не переконати. Він розумів лише наслідки, причому досить наочні.

— Добре, — несподівано спокійно сказала вона. — Вези. Годуй маму, Валентину й тітку Тамару.

Тарас задоволено кивнув. З його обличчя було видно, що поступку дружини він сприйняв як чергове підтвердження власної правоти.

— От і домовилися. Мені перед дорогою треба ненадовго відійти. Приглянь за сумкою.

Підморгнувши, він пошаркав капцями до вбиральні. Перед кожною поїздкою Тарас неодмінно замикався там із телефоном хвилин на п’ятнадцять. Невдовзі за дверима вже бурмотів черговий відеоролик.

Оксана відразу розстебнула термосумку, вийняла контейнер і сховала його на нижній полиці холодильника за каструлею супу. Тепер треба було замінити яловичину чимось близьким за вагою й об’ємом. Відповідний варіант знайшовся в нижній шухляді морозильної камери.

Діяла вона швидко, але без метушні. За дверима то гучнішав, то стишався голос із телефона Тараса, і будь-який раптовий звук міг видати підміну. Оксана прислухалася після кожного руху, водночас утримуючи важкий контейнер і намагаючись не зачепити посуд на полиці.

Там лежав запас, призначений для бульйонів і вуличних собак, яких батько підгодовував біля дачі: п’ять важких упаковок курячих спинок. Кістляві шматки з рештками шкіри промерзли до кам’яної твердості й важили навіть трохи більше за контейнер.

Оксана переклала упаковки у звичайний пакет, опустила крижану підміну на дно термосумки й застебнула блискавку. Ззовні нічого не змінилося: той самий об’єм, та сама солідна вага. Ледве вона закінчила, у замку вбиральні клацнула клямка…